Після Македонії та Греції такої ж долі зазнало й Пергамське царство в Малій Азії. В 133 р. До н. Е. Пергамський цар Аттал, вважаючи неминучим підкорення Риму, офіційно заповів йому царство, яке перетворилось у римську провінцію Азію.
Власне тоді відбувся чіткий розрив між офіційними гаслами і справжніми цілями римської зовнішньої політики. Офіційні гасла, на проголошення яких, безумовно, вплинула модна в II ст. До н. Е.
Стоїчна філософія, були: lіbеrtаtіs — свобода; ^тапііа —людяність; justіtіа — справедливість; fіdеs — вірність. Насправді ж римська політика була егоїстичною і зважала тільки на інтереси Риму. Зі зміцненням Риму римські дипломати починають розмовляти з незалежними державами дедалі різкіше, безапеляційніше. Рим переходить до відвертої політики анексії ослаблених держав. Характерний такий приклад. Коли 169 р. До н. Е. Сирійський цар Ан- тіох IV Єпіфан напав на Єгипет, то Рим негайно відрядив до нього посольство. Антіох вийшов йому назустріч, простягнувши руку для привітання головному послові Гаю Попілію Ленату. У відповідь той не подав руки, накреслив палицею на піску навколо царя коло і передав цареві вимоги сенату, зазначивши, що Антіох не вийде з цього кола, поки не дасть відповіді. Збентежений цар мусив погодитись на римські вимоги.
Значно жорстокішими стали система, форми і методи управління римськими провінціями (ними вважались усі позаіталійські володіння Риму). Створювалися посади провінціальних преторів, яким доручалося управління певними провінціями, їх, як і інших магістратів, обирали Народні збори терміном на один рік. Строк управління провінцією міг бути продовжений спеціальною сенатською постановою (рrоrоgаtіо ітрегіі). У провінції іноді посилали колишніх магістратів (після закінчення ними строку магістратських повноважень у Римі) з титулами проконсулів або про- преторів.
Провінціальні намісники в межах провінцій мали вищу владу — ітрегішп, але за межами своєї області вони були приватними особами. Правове становище кожної провінції визначалося сенатом і конкретизувалося розпорядженнями намісників. Кожна провінція повинна була сплачувати певну суму прямих і непрямих податків (грішми), поставляти Риму продовольство, зброю, ремісничі та інші товари, утримувати римських урядовців і гарнізони, поставляти допоміжні війська, будувати за вказівкою Риму фортеці, військові кораблі тощо. Землі захоплених провінцій в основному перетворювались у громадське, державне добро — аgеr риьіісш, як і копальні, ліси тощо, їх здавали намісники в оренду або на цих землях працювали державні раби. Менша частина таких земель залишалась іноді у володіння місцевому вільному населенню.
Разом з римськими військами й урядовцями в завойовані та союзні держави проникають римські й італійські ділки, і римсько- італійський лихварський капітал починає відігравати помітну роль у житті цих територій. Зрештою, як зазначалось, і самі війни супроводжувались захопленням великої здобичі й полонених, яких перетворювали в рабів. Описи тріумфів, влаштовувані римськими полководцями, засвідчують величезні розміри здобутих трофеїв: золота і срібла, дорогоцінного посуду і прикрас, монет, дорогої зброї, витворів мистецтва, які несли попереду тріумфатора. Чимало трофеїв розподілялось відразу після бою серед війська.
Внутрішня політика Римської держави. Економіка, соціально- політичні відносини. Перетворення Риму в світову державу зумовило в економіці та суспільно-політичному житті країни суттєві зміни. Ця обставина була предметом гордощів римлян, викликала почуття їхньої зверхності над іншими народами.
Давньогрецький політичний діяч та історик Полібій (II ст. До н. Е.) Писав: "Де знайти людину таку легковажну або рівнодушну, яка не захотіла б зрозуміти, яким чином ... Майже увесь відомий світ підпав під єдину владу римлян протягом неповних п'ятдесяти трьох років?" (він мав на увазі період з кінця другої Пунічної війни до перемоги над Македонією і захоплення всієї Греції). Сам Полібій був схильний пояснювати піднесення Риму, як зазначалося в першому розділі, досконалістю його політичного устрою. Він вважав, що в римському державному ладі поєднувались усі три форми правління: монархія, аристократія і демократія. Це поєднання різних форм і стало, на думку Полібія, запорукою успіху Риму в його зовнішній і внутрішній політиці. Проте, насправді, це можна пояснити комплексом внутрішніх і зовнішніх обставин і факторів.
» следующая страница »
1 ... 121 122 123 124 125 126127 128 129 130 131 ... 215