Щораз помітнішу роль у здійсненні вигідної для Риму зовнішньої політики виконувала й дипломатія. Для її розвитку римляни немало запозичили з виробленої дипломатичної практики елліністичних країн (наприклад, лозунг боротьби за свободу грецьких міст, систему протекторатів, розподіл сфер впливу).
Як і в інших країнах античного світу, в Римі не було постійних дипломатичних представників типу сучасних послів і консулів. Упродовж тривалого часу обов'язки послів виконували жерці — феціали. Згодом за ними збереглися тільки функції проведення традиційних релігійних обрядів, що супроводжували різні зовнішньополітичні акти, а переговори та інші дипломатичні місії доручали спеціальним посольствам (lеgаtіоnеs), які призначав і якими керував сенат. Особа посла вважалася в міждержавних відносинах священною і недоторканною. Вбивство або образа послів неодноразово ставали приводом до війни. Ще в ранню епоху в Римі сформувався певний церемоніал прийому чужоземних послів.
Війна з Антіохом. Уладнавши справи на Заході та в Греції, Рим пильнішу увагу приділяє Сходу. Назріває, зокрема, конфлікт із сирійським царем Антіохом (кінець II ст. До н. Е.), котрий захопив чимало грецьких міст-держав у Малій Азії, володінь союзних з Римом єгипетських царів династії Птоломеїв, а потім вирушив з військом ще й в Грецію. Проте під тиском римських військ Антіо- хові довелось покинути Грецію і війну було перенесено в Малу Азію, де римські війська очолив Луцій Корнелій Сципіон. Антіох, до речі, дав притулок давньому й непримиренному ворогу Риму Ганнібалові, який в 195 р. До н. Е. Утік з Карфагена.
У битві коло Магнезії (190 р. До н. Е.) Антіоха було розбито наголову. В результаті Сирійської війни римляни не збільшили своїх територіальних володінь, оскільки надшили ними союзників: пер- гамського царя Євмена Другого та родосців. Володіння Антіоха було значно урізано, він зобов'язався виплатити римлянам 15 тис.
Талантів, передати їм свій флот і всіх бойових слонів тощо. За мирним договором Антіох повинен був видати Риму Ганнібала, але той втік до Вініфії, де в 183 р. До н. Е. Закінчив життя самогубством, прийнявши отруту. За дивним збігом обставин у тому ж році помер і його переможець — Сципіон Африканський.
Невдовзі знову стало неспокійно в Греції. Заступництво Риму перетворилось тут у сувору опіку, що виразилася в систематичному втручанні у внутрішні справи грецьких міст-держав. Окрім того, точилася постійна боротьба між аристократією і демосом (Рим переважно підтримував аристократичні кола). Грецькі демократи дедалі глибше переймалися антиримськими настроями. Поступово знову нарощувала свої сили Македонія, її цар Персей (син Філіппа) оголосив себе захисником усіх, хто втік від римського засилля, від боргової кабали, хто був засуджений на вигнання за політичні злочини тощо. У самій Македонії він подарував борги державним боржникам, звільнив державних злочинців. Симпатії до Персея зростали, створювалася серйозна антиримська коаліція.
Римські провінції. В 171р. Дон.е. Почалася третя Македонська війна. 168 р. До н. Е. В битві біля Підни війська Персея і його союзників зазнали поразки. Македонія як окрема держава припинила своє існування, а 148 р. До н. Е. Взагалі була оголошена римською провінцією. Союзні Персею епірські міста розгромлено, 150 тис. Їхніх мешканців продано в рабство. Пергамський цар Євмен, запідозрений в таємних зносинах з Персеєм, втратив колишній вплив. Його навіть не допустили до Риму, оскільки було прийнято постанову, згідно з якою царі взагалі не повинні з'являтися в Римі.
Ахейський союз, що виступив проти Риму, теж був розбитий. Низку грецьких міст захоплено, зруйновано, населення продано в рабство, територію перетворено в аgеr риьіісш (державну власність). Лише Спарта і Афіни вважалися самостійними, союзними з Римом державами, всі інші грецькі території були приєднані до Риму.
» следующая страница »
1 ... 120 121 122 123 124 125126 127 128 129 130 ... 215