Запекла боротьба союзників за рівноправність з римлянами врешті-решт завершилась перемогою: у 91—88 рр. До н. Е. Всім вільним жителям латинських общин і союзних італійських міст надано повне римське громадянство. Близько 150 міст-общин увійшло до складу римської держави, їхніх жителів розподілили між вже існуючими і новоствореними трибами.
Управління провінціями. Іншим було управління провінціями — позаіталійськими територіями, завойованими Римом. Залежно від того, чи ці території (племена, держави) здавались Риму добровільно, чи були завойовані силою зброї, їхні жителі або ставали підданими Риму (зберігаючи свободу, але не набуваючи прав громадянства), або перетворювались у рабів, в обох випадках їхні землі переходили у власність Римської держави. Ці землі частково віддавали під колонії римським громадянам, частково їх передавали в користування місцевому населенню, яке сплачувало за них значні податки і побори (грішми та натурою). Щораз частіше стягування податків надавалось у відкуп приватним особам, так званим пуб- ліканам, які не забували при цьому і про власні інтереси.
Провінції спочатку очолювали вищі римські магістрати, котрі отримували їх в управління за жеребом (консули, претори та ін.). Але оскільки вони не могли постійно перебувати у провінціях, то від їхнього імені часто там управляли легати, квестори, військові трибуни та інші магістрати.
Згодом, з ІІІ—ІІ ст. До н. Е., порядок управління провінціями (і розмір податків, обсяг повинностей) визначав сенат, який нерідко посилав у новозавойовані території спеціальні комісії з числа сенаторів для організації управління. Очолювали провінції спеціальні римські намісники з колишніх вищих магістратів, котрим присвоювались титули проконсулів (якщо він був у Римі консулом), пропреторів, процензорів.
Кожен намісник оголошував відповідні правила і засади свого управління провінцією в особливому акті — Іех dаtа або Іех рrоvіn- сіае. Намісникові належала вся повнота влади: він був верховним адміністратором, воєначальником і суддею (лише римські грома- дяни могли оскаржити його вироки і рішення в Рим). При намісникові, який сам формував місцевий апарат управління, перебував присланий з Риму квестор, котрий відав фінансовими питаннями.
Основу управління підкореними територіями і народами становив широко відомий в пізніші часи принцип усіх колонізаторів: dіvіdе еі етрега — "розділяй і володарюй". Створюючи привілеї одним, пригноблюючи і утримуючи за їх допомогою інших у покорі, він правив усіма. Характерний приклад — надання привілеїв і прав римського громадянства аристократії міста Капуї, що залишилась на боці Риму під час латино-кампанського повстання проти Риму в 414 р. До н. Е. Це значною мірою зумовило його поразку. Кампанська аристократична кіннота своєю хоробрістю вирішила битву римлян з союзниками при Сентіні на користь перших. Таких прикладів можна навести багато.
» следующая страница »
1 ... 118 119 120 121 122 123124 125 126 127 128 ... 215