РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ
2.1. Історичний огляд розвитку стандартизації
Ще в стародавньому Єгипті при будівництві використовувались цеглини постійного, “стандартного” розміру. При цьому спеціальні урядовці займались контролем розмірів цегли. Чудові пам’ятники грецької архітектури — відомі храми, їх колони, портики зібрані з відносно невеликої кількості “стандартних” деталей. Стародавні римляни застосовували принципи стандартизації при будівництві водопроводів — труби цих водопроводів були постійного розміру.
У середньовіччі з розвитком ремесел методи стандартизації почали застосовуватись частіше. Так, були встановлені розміри ширини тканини, єдина кількість ниток в її основі, навіть єдині вимоги до сировини, що використовується в ткацькому виробництві. 1785 року французький інженер Леблан виготовив партію збройних замків — 50 штук, кожному з яких притаманна важлива якість — взаємозамінність, і його можна було використовувати у будь-якій зброї без попередньої підгонки.
У другій половині ХІХ ст. роботи із стандартизації проводились майже на всіх промислових підприємствах. Завдяки внутрішньозаводській стандартизації виробів, що виготовляються, стала можливою раціоналізація процесів виробництва. Головна мета, яку при цьому переслідували підприємці, — отримання більш високих прибутків.
Стандартизація розвивалась, передусім, у середині окремих фірм. Однак надалі, за часів розвитку суспільного поділу праці, все більшого значення почала набувати стандартизація національна і навіть міжнародна. 1891 року в Англії, а потім і в інших країнах була введена стандартна різьба Вітворта (з дюймовими розмірами), яку згодом у більшості країн замінили метричною різьбою. 1846 року в Німеччині були уніфіковані ширина залізничної колії та зчеплення для вагонів. 1869 року там вперше опублікували довідник, який містив розміри стандартних профілів катаного заліза. 1870 року в більшості країн Європи були встановлені стандартні розміри цегли. Результати національної і міжнародної стандартизації мали велике практичне значення для розвитку продуктивних сил. Однак це були тільки перші кроки. В одній лише Німеччині через наявність на її території великої кількості дрібних держав налічувалось, як зазначав Енгельс, стільки типів мір і ваги, скільки днів у році.
Потреба людини у вимірюваннях виникла в давні часи. З глибини століть дійшли до нас одиниця ваги коштовного каміння — карат (у перекладі з стародавньосхідної означає “сім’я боба”, “горошина”), одиниця аптекарської ваги — гран (у перекладі з латинської означає “зерно”).
Одиниці виміру встановлювались випадково: наприклад, “лікоть” відповідав довжині скіпетра Генріха І. Поширена в багатьох країнах одиниця довжини “фут” відповідала довжині ступні Карла Великого. Пошуки більш обґрунтованих одиниць виміру розпочато давно. Так, вже 1790 року у Франції створили одиницю довжини “метр”, рівну десятимільйонній частині чверті довжини земного меридіану. Але минуло 85 років, перш ніж перші 17 держав, які брали участь у Міжнародній метричній конвенції 1875 року в Парижі, погодились прийняти як одиницю виміру довжини метр. Метрична конвенція і створення Міжнародного бюро мір та ваги стали важливими кроками на шляху науково-технічного прогресу (НТП).
Відомо, що деякі міри мають антропометричне походження і пов’язані з певною трудовою діяльністю людини. Так, у Київській Русі застосовувались у побуті:
1) вершок — верх перста (довжина фаланги вказівного пальця);
2) пядь — від слова “п’ять” (відстань між кінцями витягнутих великого і вказівного пальців);
3) лікоть — відстань від ліктя до кінця середнього пальця;
4) сажень — від слова “досягати”, тобто можна дістати;
» следующая страница »
1 ... 36 37 38 39 40 4142 43 44 45 46 ... 148