Основи інвестиційного менеджменту

Як бути, якщо очікувані доходи за одним цінним папером відрізня­ються від доходів іншого?

У цьому випадку важко порівнювати абсолютні показники дис­персії, які обчислюють за допомогою стандартних відхилень. Слід виз­начити (або виміряти) ризикованість цінного паперу щодо очікуваних доходів. Вимірником цього є коефіцієнт варіації (СУ) або співвідно­шення ризику й доходу [10,17,19,22-24]:

Коефіцієнт          стандартне відхилення доходів ^

варіації (СУ) =                   :                  :              = —-— (7.4)

очікування дохід                  Ег

Наприклад, обчислимо значення співвідношення ризику й дохо­ду, використовуючи цифровий матеріал з попереднього прикладу, у якому стандартні відхилення відповідно для акцій компаній А і Б ма­ють значення 127 і 185.

1) ЗУУ _а=127/320=0,39; 2) ЗУУ _Б=185/320=0,58.

При тому, що очікуваний дохід акцій компанії А співпадає з дохо­дом компанії Б ЕЯ_К =320 , ризик (або стандартне відхилення) акції А менше, відповідно й більше сприятливе співвідношення ризику й до­ходу.

Для порівняння ризику й доходу різних інвестицій потрібно виз­начити відносний базис порівняння таких величин. Цю функцію ви­конує коефіцієнт варіації, що обчислюють за допомогою розподілу стандартного відхилення на очікуваний дохід. Чим нижче коефіцієнт варіації, тим більш прийнятне вкладення грошей з погляду співвідно­шення ризику й доходу.

7.1.2. Ризик портфеля інвестицій

Дотепер ризик і доходи розглядалися окремо по кожному активу. Однак компанії мають на своїх балансах різні активи й пасиви, а інвес­тори відповідно мають різні цінні папери у своїх портфелях. Очевид­но, що гроші вкладені, щоб одержати максимальний дохід з наймен­шим ризиком. Однак важливо враховувати показники окремих активів з погляду співвідношення ризику й доходу, а також значний вплив цих співвідношень на ризикованість і прибутковість портфеля цінних па­перів.

Визначення ризику й доходу всього портфеля починається з підра­хунку стандартних відхилень і очікуваного доходу від окремих активів портфеля [10,17,22,24]. Послідовність таких розрахунків було описа­но раніше. Завдання полягає в тому, щоб розподілити ризик на кілька активів або цінних паперів або зменшити загальний ризик. Цього мож­на досягти двома шляхами:

1. Додатково вкласти гроші в різні цінні папери портфеля;

2.  Знайти й придбати цінні папери, доходи від яких мають іншу амплітуду коливань, чим ті, які вже є у портфелі.

Наповнення портфеля активами й цінними паперами до певної міри зменшує ризик. Однак, коли інвестори збільшують кількість цінних паперів з такими ж відхиленнями й коливаннями, як і ті, які

вже є в портфелі, ризик не зменшиться. Ідея полягає в тому, щоб знай­ти цінні папери з різною амплітудою коливань.

Коваріація — це статистичний метод, що використається для по­рівняння напрямків зміни двох змінних, або, у нашому випадку, ак­тивів у портфелі. Коефіцієнт кореляції, що змінюється від - 1 до +1,0, визначає межі, у яких доходи змінюються в одному напрямку

[14,17,20,22,24].

Якщо при порівнянні характеристик одних активів, що входять до портфеля, з іншими визначений коефіцієнт кореляції +1.0, то це вже означає, що напрямок руху доходів від цих активів однаковий. І, на­впаки, при коефіцієнті кореляції -1.0 зміни протилежні. Використо­вуючи метод коваріації для підрахунку коефіцієнтів кореляції різних активів портфеля, можна визначити й вибрати активи, які зводять ри­зикованість портфеля до мінімуму.

Сутність принципу коваріації можна зобразити графічно (рис. 7.3).

Рис. 7.3. Співвідношення цінних паперів у портфелі [14]

Загальне правило: диверсифікованість (або вкладення в різні види цінних паперів) зменшує ризик. Чим більше в різних напрямках пра­цюють різні активи у портфелі, тим нижче рівень ризику. Урахування цих особливостей портфеля інвестицій має вирішальне значення для затвердження рішень про інвестиції.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 121 122 123 124 125 126127 128 129 130 131  ... 175