з шістнадцятикілометровою зоною вздовж каналу, і окрім того на травень 1942 р. мали 134 військові бази. Панамцям здалася така кількість американських баз на території маленької Панами, та ще й за наявності каналу, надмірною. І вони зажадали від США повернення Па-
намі 120 баз. США змушені були після війни повернути ці бази, але, як згадує Дюрозель, «громадськість США була глибоко вражена поведінкою панамського уряду»
. Вони вважали, що будь-яка держава має радіти наявністю на її території сотень американських баз.
Не оцінила більшість латиноамериканських країн післявоєнної зовнішньої політики США, того, що вони відмовились від ґрунтовних засад доктрини Монро. Те, що США і Канада перейнялись європейськими і азіатськими проблемами на свою користь, не дуже хвилювало латиноамериканців. А ось те, що вони віддавали Європі за доктриною Трумена і «планом Маршалла» беззворотньо гроші, та ще такі величезні, їм не дуже подобалось. Вони «логічно» вважали, що оскільки «Америка для американців», то гроші мали бути віддані американським державам.
Проте Сполучені Штати робили те, що вважали за потрібне, і їх світові інтереси були спрямовані зовсім не на Латиноамериканський континент. Хоча нехтувати цим континентом і забувати, що «Америка для американців», Сполучені Штати не збирались.
Створення Організації американських держав (ОАД)
30 квітня — 1 червня 1948р. в м. Богота (Колумбія) на 9-й міжамериканській конференції
було офіційно засновано Організацію американських держав (ОАД) та прийнято її статут. США намагались офіційно закріпити існування американського регіонального військово-політичного угруповання, яке на їх думку до цього часу носило доволі аморфний характер. Згідно з атмосферою «холодної війни» прийняттям на конференції «Декларації про збереження і захист демократії в Америці» США зобов’язували американські держави обмінюватись інформацією про комуністичну діяльність у Західній півкулі і спільно боротись проти комуністичної загрози.
Проте створити в Латинський Америці щось на зразок НАТО або хоча б СЕАТО Сполучені Штати не змогли. Та в цьому, мабуть, і не було потреби.
Буржуазно-демократичні революції, що відбувались у Гватемалі (1944—1954 рр.) і Болівії (1952 р.), хвилювали США не стільки в політичному, скільки в економічному сенсі: нові національні уряди, дбаючи про національні інтереси своїх країн, обмежували свавілля американських компаній — «Америкен фрут компані» та ін.
У1951 р. за ініціативою США була створена Організація центральноамериканських держав (ОЦАД), куди увійшли: Гватемала, Гондурас Коста-Ріка, Нікарагуа та Сальвадор. США розглядали ОЦАД як засіб боротьби проти комуністичної загрози, посилення лівих сил в цьому регіоні. У 1963 р. статут ОЦАД було переглянуто в напрямку надання організації військового характеру, було створено Центральноамериканську раду оборони. В 1966 р. було укладено угоду про співробітництво між ОЦАД і Організацією американських держав. Проте незгоди між державами-членами ОЦАД робили об’єднання нестійким. У 1967 р. з ОЦАД вийшла Коста-Ріка, у 1971 р. — Гондурас. З середини 70-х років діяльність ОЦАД фактично завмерла.
» следующая страница »
1 ... 61 62 63 64 65 6667 68 69 70 71 ... 187