РОЗДІЛ 10 Непростий американський регіон
Американський регіон — два величезних континенти в Західній півкулі, з’єднані між собою досить широким перешийком, розрізаним рукотворним Панамським каналом, істотно різняться між собою і ніколи не були порідненими. Доктрина Монро (1823 р.), яка розшифровувалась як «Америка для Американців», мала і подальший прихований контекст: «Америка для Сполучених Штатів». Здійснювати цей постулат Сполученим Штатам було нелегко і методи здійснення були різними. За часів президента Теодора Рузвельта (1901—1909 рр.) США проголосили відносно Латинської Америки політику «великого дрюка» («біг стік «). І хоч президент Франклін Рузвельт (1933—1945 рр.) змінив її на політику «доброго сусіда», такою відносно Латинської Америки з боку США вона ніколи не була. Сполучені Штати завжди вважали Південний континент зоною свого виключного впливу і намагались не допускати там впливу інших держав.
Обидва Американські континенти ні під час Першої, а ні під час другої світових воєн не зазнавали ніяких ушкоджень. Ні для тогочасної авіації, ні для підводного флоту не було можливостей їх досягти. Це виробило у американців, північних та південних, заспокійливе почуття захищеності сторонніх спостерігачів, які за своїм розсудом можуть вирішувати, чи брати їм участь у війні (таке бажання виникало не дуже часто), чи спостерігати за ходом військових подій, вирішуючи коли і до кого їм вигідніше приєднуватись.
Правда, під час другої світової війни ворог для США був визначений з самого початку — фашистсько-мілітаристський блок, та поспішності США у вступі у війну не спостерігалось. У Рузвельта для цього були досить вагомі причини, у всякому разі США вступили у війну не з власної ініціативи і до того ж вкрай невдало.
Під час другої світової війни у США не було і абсолютної впевненості в тому, що війна не торкнеться власної американської території. Якби впав Радянський Союз, (а на початку Великої Вітчизняної війни американські військові були впевнені, що СРСР буде розбитий) і німецькі сили десь у Південно-Східній Азії об’єднались з японськими, то загроза висадки німецько-японських сил в США була цілком реальною. І тоді «Бабиного яру» можна було б чекати і на широких просторах США, і євреїв в США теж для нього б вистачало...
На щастя, СРСР життям 26-ти мільйонів своїх громадян закрив дорогу гітлерівцям до Америки і «випустив кишки, німецькій армії». (Вибачить мені покійний Черчілль за те, що я часто його цитую!). Японці під час війни в безсилій злобі намагались, коли вітер дув у бік США, запускати бомби на повітряних кулях — може долетять до Америки! І шість з них долетіли, зірвались і вибухнули... На щастя, в пустельних місцевостях. Отже, і в другій світовій благословенна американська земля лишилась недоторканою, американці не мали уявлення про світломаскування, їхні міста вночі сяяли яскравим світлом різнобарвних рекламних вивісок.
Були у різноплемінному американському «сімействі» і свої незгоди. І латиноамериканці — народ не дуже покірний. Аргентина, де була чимала німецька діаспора, куди були вкладені німецькі інвестиції, де шурували гітлерівські агенти, тривалий час підтримувала дружні зв’язки з «тисячолітнім рейхом», але змушена була порвати з ним і оголосити війну Німеччині та Японії, коли вже термін їх існування значно скоротився — 27 березня 1945 р. До того ж, аргентинський диктатор Перон, псуючи нерви адміністрації США, вже після війни вирішив загравати з Радянським Союзом: у квітні 1946 р. до Аргентини прибула радянська торговельна місія, розпочались переговори про встановлення дипломатичних відносин між двома державами
. Правда, акції Перона були чистим блефом, і Вашингтон заспокоївся: Перон скоро зайняв «природну», відверто антикомуністичну позицію.
Виникали у Сполучених Штатів прикрощі і з Республікою Панама, де США володіли за правом довічної оренди Панамським каналом
» следующая страница »
1 ... 60 61 62 63 64 6566 67 68 69 70 ... 187