Радянський Союз наполягав на кваліфікації дій Ізраїлю як «акту агресії». Захід ставився до Ізраїлю ніжно і таке «некоректне» слово до його дій не застосував. Що, в свою чергу, дозволило Ізраїлю знехтувати резолюцію Ради Безпеки ООН №242 і свої війська з захоплених територій не виводити. А це означало, що Західний берег річки Йордан, сектор Газа, Синайський півострів (Єгипет) та Голанські висоти (Сирія) залишались за Ізраїлем. Найсильніші в військовому плані арабські держави — Єгипет та Сирія втратили свою військову авіацію. Загострилась проблема палестинських біженців — їх тепер побільшало на 400 тис.
Якщо говорити про причини поразки арабської сторони, то вони були ті ж самі і перетворились на традиційні.
Після війни арабські країни продовжували не визнавати державу Ізраїль, відмовлялись укладати з нею мирний договір, мати з нею будь- які офіційні стосунки. Арабська (мусульманська) солідарність проявилась в тому, що постраждалі у війні Єгипет, Сирія та Йорданія отримали від багатих нафтодобуваючих сусідів значну фінансову допомогу на подолання післявоєнних труднощів.
Четверта арабо-ізраїльська війна (війна «Йом кіпур»)
Радянський Союз розцінив поразку арабів у «шестиденній війні» як загрозу своїм позиціям на Близькому Сході і намагався відновити послаблений військовий потенціал арабських держав, особливо в авіації
. Поставки йшли інтенсивно і протягом двох років озброєння єгипетських збройних сил було відновлено.
У квітні 1969 р. Єгипет розпочав обстріл ізраїльських військ на своїй захопленій території — Синайському півострові. Але Ізраїль знищив єгипетські сили нападу й встановив контроль за його повітряним простором. Насер звернувся за допомогою до СРСР і прислані в Єгипет радянські «інструктори»
змусили ізраїльську авіацію піти з неба над Єгиптом.
Радянські контакти з ОВП посилювались, допомога їй збільшувалась.
Проте сприятлива картина радянсько-єгипетських відносин скоро змінилась. 28 вересня 1970 р. Насер помер. Його наступник — новий президент Анвар Садат спочатку ніби продовжував прорадянську зовнішню політику: 20 лютого 1971 р. в Каїрі була підписана радянсько-єгипетська угода про науково-технічне співробітництво, 27 травня того ж року в Каїрі підписано важливий радянсько-єгипетський політичний документ — Договір про дружбу та співробітництво терміном на 15 років з передбаченою пролонгацією.
Але одночасно Садат по лінії МЗС і розвідки налаштовувався на переорієнтацію зовнішньої політики Єгипту на США. Радянсько-єгипетські відносини швидко погіршувались. В червні 1972 р. радянські військові фахівці були вислані з Єгипту. Радянський Союз ще плекав надію втримати Єгипет в своїй сфері впливу, продовжував надавати Єгипту військову допомогу. Але це вже було марно: 16 вересня 1976 р. Садат денонсував Договір про дружбу та співробітництво між СРСР та Єгиптом від 27 травня 1971 р. Однією з багатьох причин переорієнтації на Америку було сподівання Садата на прихильну позицію США щодо повернення Єгипту захоплених у нього Ізраїлем територій.
Проте становище було складним. В арабо-ізраїльському протистоянні США підтримували Ізраїль. Хоча були зацікавлені у добрих стосунках і з арабським світом, бо це був невичерпний поклад нафти. Прихильність США до Ізраїлю підштовхувала арабські країни до пошуку підтримки з боку СРСР, і арабський світ розцінювався в цілому як потенційна сфера радянського впливу.
Отже, при організації нападу на Ізраїль створювати арабську коаліцію було ризиковано, оскільки США в такому разі підтримуватимуть Ізраїль. І сподіватись на можливість їх підтримки у відбиранні завойованих Ізраїлем територій Садату було важко. Тому військову операцію з повернення захоплених єгипетських територій Садат планував самостійно. Навіть Сирія, незважаючи на об’єднання єгипетсько-
» следующая страница »
1 ... 127 128 129 130 131 132133 134 135 136 137 ... 187