В США також були приведені в бойову готовність збройні сили. Одночасно були вжиті відповідні заходи щодо Ізраїлю. Проте той не дуже поспішав.
Лише 11 листопада 1973р. на 101-му кілометрі дороги Каїр — Суец був підписаний єгипетсько-ізраїльський протокол про припинення вогню — «протокол 101-го кілометру».
Отже, четверта арабо-ізраїльська війна (війна «Йом кіпур «) тривала з 6 жовтня до 11 листопада 1973р.
Садату не вдалося здійснити свої плани і за допомогою США повернути захоплені Ізраїлем єгипетські землі. США не бажали загострення ситуації на Близькому Сході і тиснули на воюючі сторони для припинення війни. Але Садат не втратив надії за допомогою США хоч компромісно вирішити цю проблему.
Згідно з рішенням Ради Безпеки ООН 21 грудня 1973р. в Женеві розпочалась мирна конференція з Близького Сходу. В ній брали участь представники Єгипту, Йорданії, Ізраїлю, а також СРСР і США. Сирія своїх представників не надіслала, хоча від права участі не відмовилась. Досягти згоди сторін було важко. Для роз’єднання ворожих військ створили військові робочі групи. Лише 31 травня 1974 р. така група досягла підписання сірійсько-ізраїльської угоди: ізраїльські війська виводились з сірійських територій, захоплених у 1973 р. і частини територій, окупованих у 1967 р. Труднощі спричиняли не лише незгоди між арабською та ізраїльською сторонами, а й поміж СРСР і США.
Вирішити єгипетсько-ізраїльські суперечки не змогли. Садат сподівався досягти цього на трьохсторонньому рівні: Єгипет — Ізраїль при посередництві США, без радянської присутності.
Така зустріч відбулась 16—17вересня 1978р. в США в Кемп-Девіді. Підписані там документи видавались за приклад справедливого компромісу, хоча сподівання Садата не справдились: за відхід від СРСР і орієнтацію на США Садат не отримав бажаної винагороди. І хоч всі учасники кемп-девіських угод — Садат, Бегін і Картер отримали Нобелівську премію миру, кемп-девідські угоди були поразкою Садата. Арабські країни розірвали дипломатичні відносини з Єгиптом, як країною, що зрадила арабські інтереси. Свій вирок Садату виніс мусульманський терорист: в жовтні 1981 р. він застрелив Садата.
Небезпека у Середземному морі. Кіпрська проблема
Серед проблем, які в період міжнародного потепління 70-х років викликали тривогу, було і середземноморське питання, і проблема Кіпру.
Чудовий середземноморський басейн (він складається з семи морів — Лігурійського, Тірренського, Адріатичного, Іонічного, Егейського, Кіпрського), який омиває три такі різні континенти як Європа, Азія та Африка і має чотири всесвітньозначні протоки — Гібралтарську, Дарданелли, Босфор (через Мармурове море) і рукотворний Суець- кий канал, дуже важливі для всесвітнього морського сполучення, з другої половини п’ятидесятих років перетворився на досить небезпечну акваторію.
Небезпеку цю створила надзвичайно висока насиченість середземноморського басейну військово-морськими силами двох біполярних блоків — Заходу і Сходу. Середземне море завжди мало велику щільність військово-морських сил: Великобританія, «володарка морів», мала потужну морську базу Гібралтар, Франція — свій середземноморський флот, середземноморські держави — Італія, Греція, Туреччина та інші, природно, мали тут свої військово-морські сили. Це було нормально.
З того часу, як США під гаслом боротьби проти комунізму стали проводити глобалістську політику, Середземне море, яке входило в Атлантику, омивало південь Європи і виходило на арабський нафтоносний Близький Схід, стало предметом прискіпливої уваги США. Набутий США після другої світової війни принцип оголошувати будь-який регіон Земної кулі «зоною своїх особливих інтересів» скоро спрацював і тут.
У зв’язку з подіями навколо Суецького каналу 1956 р. і близькосхідною доктриною Ейзенхауера 1958 р.
» следующая страница »
1 ... 129 130 131 132 133 134135 136 137 138 139 ... 187