в Середземне море були введені сили потужного американського 6-го військово-морського флоту. І хоч здійснено це було ніби на прохання ліванського уряду, американський флот перебував у Середземному морі і після врегулювання ускладнень в Лівані.
Оскільки США, розташовані по другій бік Земної кулі, знайшли за можливе послати свій військово-морський флот до Середземного моря, то й Радянський Союз, розташований значно ближче і взагалі не маючи змоги обминути Середземне море після виходу з Дарданеллів, теж знайшов за потрібне «показати свій прапор» у Середземному морі — там з’явились радянські військово-морські сили. А це вже було небезпечно, бо на кораблях, надводних і підводних, працюють люди, а вони можуть просто колись схибити. Особливо в акваторії, де від військово-морських сил вже стає тісно.
Отже, не даремно серед документів, прийнятих на Гельсінській НБСЄ 1975 р.
, покликаних усунути перешкоди міжнародній розрядці, був документ під назвою «Питання безпеки та співробітництва у Середземному морі»
.
А в локальній частині Середземного моря, на острові Кіпр, виникла досить гостра ситуація. Складна кіпрська проблема не була новою. Тривале колоніальне минуле
наклало відбиток на нелегку долю острова.
Більшість його грецького населення (78% — греки, православні християни) тяжіли до Греції, і в 1954 р. під проводом архієпископа Мака- ріоса проголосили «енозіс» — приєднання острова до Греції. Але Туреччина, яка мала претензії на острів, користуючись тим, що там мешкає чимало турків (18% турків-ісламістів), рішуче виступила проти і перешкодила приєднанню.
В 1960 р. в наслідок Цюрихсько-Лондонської угоди 1959—1960 рр. Кіпр став незалежною Республікою на чолі з президентом архієпископом Макаріосом. За неї гарантами незалежності Кіпру ставали Англія, Греція і Туреччина. І друга і остання проявляли до Кіпру «підвищений інтерес». Кіпр став предметом періодичних конфліктів між Грецією і Туреччиною, обидві країни були членами НАТО, до того ж — предметом особливої опіки Сполучених Штатів (згадаємо «доктрину Трумена»).
Коли в Греції в 1967 р. відбувся державний переворот і встановилась диктатура «чорних полковників», то це певним чином вплинуло на політичні настрої офіцерів кіпрської національної гвардії. Під впливом грецьких диктаторів вони 15 липня 1974 р. здійснили на Кіпрі державний переворот і скинули президента Макаріоса. Той змушений був залишити Кіпр, а на його місце був поставлений представник заколотників Нікос Сампсон.
Великобританія і Туреччина, держави-гаранти, протестували. Але Туреччина не обмежилась цим й на підставі угоди про гарантії висадила на Кіпрі військовий десант. В Греції і Туреччині терміново провели мобілізацію. Рада Безпеки вимагала від обох держав не вдаватись до сили. Скликана в Женеві конференція провалилась. Турецький ультиматум Греції — в 24 години здійснити позитивні рішення — виконаний бути не міг. В результаті Турки висадили на Кіпрі додаткові сили, захопили 40% території острова, бомбардували Нікосію. Вирішувати проблему на міжнародній конференції вони відмовились.
Для режиму «чорних полковників» в Греції інцидент завершився фатально: він впав і був замінений колишньою конституційною владою. Монархію в Греції було скасовано. А для Кіпру наслідки були негативні: 40% території країни вважались тепер турецькими. Туреччина вимагала створення на Кіпрі бірегіональної греко-турецької держави. І хоч президент Макаріос намагався протистояти цьому, така врешті-решт була де-факто створена в 1985 р.
Сполучені Штати були вкрай незадоволені кіпрськими подіями — адже між членами НАТО, Грецією та Туреччиною, виник конфлікт, який трохи не призвів до війни. США всіляко намагались налагодити відносини між двома союзниками по НАТО. А це викликало роздратування як в Греції, так і кіпрських греків: вважали, що США не лише не примусили турків відмовитись від захоплення кіпрської території, але й потурали їм в цьому. Це коштувало дорого американцям: під час масової антиамериканської маніфестації в Нікосії 19 серпня 1974 р. було вбито посла США. Греція за прикладом Франції вийшла з військової організації НАТО. «Це була велика невдача американської політики» — пише Ж.-Б. Дорозель
» следующая страница »
1 ... 130 131 132 133 134 135136 137 138 139 140 ... 187