Макроекономіка

У ХІХ ст. англійський статистик Роберт Гіффен, проводячи об­стеження сімейних бюджетів, помітив, що збільшення цін на пше­ницю та картоплю призвело не до скорочення, а до зростання спо­живання хліба та картоплі у малозабезпеченних прошарків населен­ня. Пояснюється це тим, що ці продукти посідали значне місце у їхньому споживчому наборі і зростання цін дуже відчутно позначи­лось на скороченні їхніх реальних прибутків. За таких умов спожи­вання калорійніших продуктів — м’яса, фруктів — стає менш дос­тупним. Їх недолік доводиться компенсувати тими самими хлібом та картоплею, навіть подорожчими. Аналогічна ситуація може мати місце і з деякими іншими товарами: макаронами, низькосортними крупами, якщо витрати на їхнє споживання посідають істотне місце у бюджеті споживачів. Парадокс Гіффена є не дуже поширеною, але цілком реальною ситуацією, коли крива попиту відбиває позитивні значення функції попит-ціна і зростає від початку координат (рис.19б).

Таку саму форму крива матиме у випадку, коли споживачі збільшують кількість купівель дорожчих товарів з міркувань престиж­ності. Суб’єкти з багатих верств населення, чи тих, хто бажає здава­тися такими, у відповідь на підвищення ціни реагують не знижен­ням, а підвищенням попиту. Має місце так званий ефект снобізму.

Виграш споживача

Проблема формування попиту розглядалася з точки зору реакції споживача на зміни цін на товари та послуги. Існує, проте, ще один аспект споживчої поведінки, пов’язаний з відповіддю на запитання: скільки він буде згоден заплатити за додаткову одиницю товару, кот­рий вже є у нього в певній кількості?

Припустимо, певний суб’єкт звик включати до свого меню під час обіду яблука. Кількість споживаних ним яблук буде залежати від їх ціни. Наприклад, за ціною 2 грн за яблуко він купуватиме 10 яблук на місяць. В інші дні він братиме на десерт компот чи морозиво. Кри­ва попиту показує, що 2 грн — це максимум, який він платитиме за десять яблук. Якщо ціна підніметься до 2 грн 20 коп, то споживач скоротить споживання яблук, але не відмовиться від них зовсім, де­сяте яблуко він замінить іншим видом десерту. Хоча 2 грн—це макси­мум, який він готовий платити за десяте яблуко, за дев’яте він згоден платити 2 грн 20 коп. Так саме за восьме він згоден заплатити 2 грн 40 коп, за сьоме — 2 грн 60 коп і т.д. Висота кривої попиту в кожній точці, показана на рис.20 заштрихованими стовипцями, відбиває той максимум, який суб’єкт готовий платити за кожну споживану оди­ницю. Цей максимум зменшується в міру зростання споживаної кількості відповідно до принципу спадної граничної корисності.

Рис.20

На графіку відбиті ті максимальні ціни, що суб’єкт згоден пла­тити за різну кількість яблук, але це не означає, що він дійсно їх пла­тить. Купуючи 10 яблук на місяць, він платить за них 20 грн, тобто в середньому по 2 грн за штуку. За винятком останнього, десятого яб­лука, він здобуває решту за ціною меншою, ніж готовий платити за них. Різниця між тим, що він готовий заплатити за кожну одиницю, і тим, що він дійсно платить за ринковою ціною, складає виграш спо­живача.

Наприклад, для першого яблука цей виграш складе 1 грн 80 коп, оскільки споживач готовий заплатити за нього 3 грн 80 коп, а платить реально тільки 2 грн. Загальний споживчий виграш ви­значається сумою виграшів для кожної одиниці і подано на графіку площею заштрихованої фігури.

Аналогічні міркування визначатимуть і позицію виробника, що з’являється на ринку зі своєю продукцією. Висота кривої пропозиції визначатиметься тим мінімумом, що виробник згодний одержати за кожну продану ним одиницю продукції. Реально ж, продаючи її за ринковою ціною, виробник може одержати за одиницю суму більшу, ніж та, за яку він згоден її віддати. Різницю складе виграш виробника.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 22 23 24 25 26 2728 29 30 31 32  ... 85