Корпоративне управління

7)    оцінку частки ресурсного потенціалу підприємства, реально задіяного у створенні та випуску експортної продукції (за показниками: питомої частки; виробництва експортних ви­робів у загальних обсягах виробництва, активної частини основ­них фондів та промислово-виробничого потенціалу, потрібних для виробництва виробів на експорт, експортних НДДКР у за­гальному обсязі науково-технічної продукції);

—моделювання технологічних ланцюгів підприємств та організацій, що беруть участь у реалізації експортних проектів з визначення характеристик підприємств, які виявляють мож­ливість їх входження у нові потенційно ефективні об’єднання. За результатами моделювання формується перелік підприємств, організацій, що одночасно відповідають таким умовам:

1)   відсутність обмежень (нездоланних; здоланних з напру­женням та за використання усіх можливих важелів впливу організації-ініціатора; здоланних, але з обов’язковим виникнен­ням негативних соціально-економічних наслідків для майбут­нього об’єднання);

2) наявність наукового та виробничого потенціалу (у конку­рентів), без залучення якого не можна забезпечити створення та виробництво експортної продукції відповідно до умов контрак­ту (цей потенціал може бути «ядром» майбутньої холдингової корпорації);

—проведення поглибленої експертизи фінансового стану відібраних груп підприємств, оцінка потрібних заходів зовніш­ньої ресурсної підтримки майбутньої корпорації;

— підбір організацій, що забезпечують ефективне функціо­нування фінансової і збутової інфраструктури групи (банки, інве­стиційні інститути, зовнішньоторговельні компанії), з урахуван­ням специфіки експортних контрактів та загального фінансово­го стану підприємств-учасників;

— вирішення питання щодо потрібних заходів зі створення холдинга (наприклад, щодо створення нової структури або закріплення керівних функцій за вже діючою). При цьому вра­ховують такі фактори:

1) правовий статус переважної кількості учасників групи;

2)   питому частку держзамовлення у загальному обсязі ви­робництва за групою;

3)      ступінь унікальності технологічного потенціалу підприємств;

4) ступінь необхідності залучення додаткових зовнішніх інвес­торів для реалізації експортних завдань;

5)   можливість і доцільність реструктурування окремих підприємств групи (виділення цехів, дільниць, що безпосередньо впливають на реалізацію експортних проектів) для звільнення гру­пи від «баласту» неліквідних активів та невиробничих витрат;

6) наявність в проектованому об’єднанні безперечних лідерів за науковим або виробничим потенціалом;

7)  можливість консолідації активів (власності) у межах го­ловного підприємства (центральної компанії), об’єднання на ос­нові передачі майнових прав, пакетів акцій тощо;

8)  прийняття окремого нормативного акта урядового рівня щодо створення нової корпоративної структури.

3.  Проблемні (науково-технічні) холдинги. Їх створюють з ме­тою консолідації діяльності перспективних науково-дослідних інститутів (НДІ) та констрікторських бюро (КБ), що здатні вирі­шувати значущі науково-технічні або інші стратегічні проблеми загальнодержавного або регіонального значення. Проектування науково-технічного холдинга передбачає:

—чітке розуміння виконавчою владою номенклатури на­прямів НДДКР (напрямів збереження та розвитку науково-тех­нічного потенціалу), потрібних для реалізації пріоритетних зав­дань промислового розвитку;

— визначення переліку НДІ та КБ, що реально функціону­ють та реалізують тематичні плани пріоритетних напрямів НДДКР;

— отримання та аналіз інформації, що дозволяє оцінити по­тенціал (науковий, фінансовий, кадровий) цих організацій та визначити їх статус, характер взаємодії між собою та з промисло­вістю. Це інформація про таке:

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 68 69 70 71 72 7374 75 76 77 78  ... 118