Ліве кейнсіанство - це реформістська течія неокейнсіанства. Його найвідоміші представники - британські економісти Джоан Вайолет Робінсон (1903-1986 рр.), Н. Калдор, К. Куріхара. Вони вважають, що у ринковій економіці є низка недоліків, які слід подолати шляхом реформування. Йдеться про захист інтересів дрібних власників, середнього класу, фермерів, інтелігенції, службовців та робітників. Вихід із цих суперечностей лівокейнсіанці шукають в обмеженні влади великих корпорацій і монополій. Головною причиною недостатнього попиту вважають нерівномірність і несправедливість розподілу національного доходу і закликають до його перерозподілу на користь трудящих, дрібних та середніх власників за рахунок великих корпорацій, на користь житлового будівництва, охорони здоров’я, освіти, соціального страхування. Вони також вважали, що неокейнсіанці спотворили справжній зміст вчення Дж. Кейнса, повернувши його в русло концепції автоматичного відновлення загальної рівноваги, але на відміну від своїх американських колег робили акцент не на монетарних факторах впливу на процес відтворення, а на впливі на нього фактора розподілу доходів.
На основі лівого кейнсіанства у 60-70-х роках ХХ ст. формується концепція так званої радикальної політичної економії, яка виступає під гаслом “антимаржиналістської революції”, різко критикує основні положення неокласичної теорії (Дж. Робінсон, П. Сраф- фа. Прогресивність теоретичних підходів лівих кейнсіанців полягає в наступному: по-перше, вони критикують засилля монополій, висувають низку антимонопольних вимог; по-друге, наполягають на розв’язанні певних соціальних проблем, зокрема ліквідації нерівності в розподілі доходів і збільшенні купівельної спроможності населення, переорієнтуванні військових витрат на охорону здоров’я, соціальне страхування тощо.
У цілому стратегічною метою економічної політики, рекомендованої посткейнсіанцями, залишається стабілізаційний вплив на фази економічного циклу шляхом варіювання бюджетних і кредитно-грошових інструментів за відчутної переваги останніх.
Тест для перевірки знань
1. Новий напрям економічної теорії, який сформулював
Дж. Кейнс - це теорія:
а) інвестицій;
б) державного регулювання економіки;
в) цінних паперів;
г) циклічних коливань.
2. Хто є вчителем Дж. Кейнса?
а) Ф. Хаєк; в) В. Ойкен;
б) А. Маршалл; г) Т. Веблен.
3. Хто з економістів зробив кейнсіанство прикладною наукою?
а) Дж.-Р. Хікс;
б) М. Фрідмен;
в) Б. Олін;
г) Р. Харрод.
4. Кейнсіанство не впроваджувалося на практиці у:
а) США; б) Німеччині; в) Швеції; г) Франції.
5. Яка з цих книг належить перу Дж. Кейнса?
а) “Принципи економічної науки”;
б) “Лекції з економічної теорії державного сектора”;
в) “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”;
г) “Економічні цикли та національний дохід”.
6. Хто з названих вчених не є послідовником Дж. Кейнса?
а) Р. Харрод; в) Е. Хансен;
б) Є. Домар; г) Ф. Хаєк.
7. Своїми попередниками Дж. Кейнс визнає:
а) меркантилістів; в) класиків;
б) фізіократів; г) неокласиків.
8. Що, на думку Дж. Кейнса, не спонукає людей до зберігання грошей?
» следующая страница »
1 ... 45 46 47 48 49 5051 52 53 54 55 ... 100