Такий висновок випливає з того, що якщо відволіктись (абстрагуватись) від тієї обставини, що та чи інша споживча вартість здатна задовольняти певну потребу людини, то всі товари, незалежно від їх призначення, мають одну загальну властивість, і ця властивість—кількість людської праці, що витрачена в процесі їх виробництва, бо для того, щоб виготовити певний товар, люди мають витратити певну кількість праці, яка, в свою чергу, має, крім кількісних, якісні параметри (якісна, кваліфікована праця завжди більш продуктивна і оцінюється як помножена на відповідний коефіцієнт некваліфікована — проста праця). Ось чому вартість товару — це уречевлена в ньому певна кількість (з урахуванням якості) суспільної праці товаровиробників. Саме втілена в товарах праця визначає ті пропорції, в яких товари обмінюються між собою, і тому мінова вартість розглядається як форма прояву вартості і, хоч би якою була
споживча вартість товару, його вартість залежить тільки від кількості та якості праці, витраченої в процесі його виробництва.
Вартість—економічна категорія, притаманна тільки товарному виробництву, вона є властивістю лише продуктів, що вироблені для обміну шляхом купівлі-продажу і внаслідок цього продукти виступають уже як товари. Ця категорія відбиває суспільні відносини між виробниками, що відбуваються в процесі обміну вироблених ними товарів. Ось чому вартість не можна побачити, відчути на дотик (вона проявляється лише в процесі обміну товарів на ринку), ось чому відносини між людьми в процесі обміну зовні прибирають форму відносин речей, товарів, тобто проявляються як відносини міжлюдьми, що прикриті речовою оболонкою.
Таким чином, товар виступає як єдність споживчої вартості та вартості. Ця єдність полягає в тому, що товаром не може бути річ, яка не має вартості (повітря, вода та ін.), а також річ яка не є споживчою вартістю (не має користі, не придатна задовольнити якісь потреби людей). Проте цій єдності притаманна суперечність, бо річ може бути споживчою вартістю, але не бути вартістю. Водночас річ не може бути вартістю, не маючи споживчої вартості, бо якщо вона не здатна задовольнити якусь потребу людини (люди не визнають її як споживчу вартість, відмовляються купити), то тим самим вони не визнають і працю, яка була витрачена в процесі виробництва цієї речі, вважаючи, що вона є не корисною, не потрібною.
Вищезазначена двоїста природа товару (єдність споживчої вартості та вартості) визначається двоїстим характером праці виробників, які створюють товари. Якщо проаналізувати працю будь-якого товаровиробника з точки зору її змісту та форми, в якій вона здійснюється, то, спраді, ця праця, з одного боку, — це витрати людської робочої сили (витрати фізичної та розумової енергії), праця взагалі, незалежно від її конкретних форм; такі витрати лежать в основі самої праці, є її змістом, а з другого — це праця корисна, що створює певні споживчі вартості; така праця має певні, тільки їй притаманні риси, тобто здійснюється в конкретній, специфічній формі. Будь-яка споживча вартість (крім її видів, які існують в готовому вигляді в природі) завжди є результатом цілеспрямованої праці виробника, і наявність великої множини споживчих вартостей обумовлена різними формами, різною якістю праці, що витрачена на їх виробництво. Ось чому, визначаючи ту чи іншу форму та якість праці того чи іншого виробника, ми можемо чітко визначити його спеціалізацію, розпізнати товар, який він виробляє (швець—черевики, чоботи, коваль — металовироби, металург — метал, учитель — передає знання тощо).
Працю, що створює споживчу вартість товару, прийнято називати конкретною працею. Характерними ознаками конкретної праці є те, що ця праця: 1) цілеспрямована, має певну мету—виробництво конкретної споживчої вартості;
2) той чи інший її вид передбачає використання в процесі функціонування певних знарядь праці, предметів праці та технологій; 3) має бути належним чином
» следующая страница »
1 ... 40 41 42 43 44 4546 47 48 49 50 ... 384