Один з методів регулювання — податкова політика. Вона полягає в зміні податкових ставок на прибуток, одержуваний різноманітними кредитно-фінансовими інститутами. Як правило, останні оподатковуються податком з прибутку, як і всі інші юридичні особи, що діють у визначених економічних умовах. Водночас стягування податків істотно різниться по країнах і кредитних інститутах відповідно до їх функціональної специфіки. Збільшення податків може сприяти зменшенню кредитно-позичкових операцій і підвищенню процентних ставок. Навпаки, скорочення податків на прибутки цих установ веде до розширення таких операцій і може сприяти зниженню процентних ставок. Тому податковий вплив являє собою достатньо ефективне державне регулювання діяльності кредитної системи.
В ряді країн на відміну від промислових і торгових компаній кредитно- фінансові установи мають визначені податкові пільги. Вони звичайно поши-
368
рюються на спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи (страхові, інвестиційні, фінансові компанії, добродійні фонди).
Іншим регулюючим методом кредитної системи є участь держави в діяльності кредитно-фінансових установ. Це виражається в трьох основних напрямках: придбання частини кредитних інститутів державою шляхом націоналізації; організація нових установ як доповнення до приватних; пайова участь держави шляхом придбання акцій кредитно-фінансових установ і, таким чином, створення змішаних інститутів.
За допомогою даного методу держава робить достатньо ефективний вплив на функціонування всієї кредитної системи. Метод регулювання шляхом створення державної власності досить поширений у країнах континентальної Європи і в країнах, що розвиваються. Так, у Франції, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, Туреччині, скандинавських країнах зберігається досить значний державний сектор у кредитній системі, незважаючи на розширення процесу приватизації останнім часом. У Франції шляхом націоналізації ряду банків і страхових компаній на початку 80-х років був істотно розширений кредитний сектор держави. Необхідно відзначити, що в більшості промислово розвинутих країн державна власність у кредитній системі поширюється і на банківський сектор. Це дозволяє державі швидше й ефективніше розв’язувати проблему державного боргу шляхом продажу урядових цінних паперів своїм кредитним інститутам і за рахунок останніх фінансувати значні інвестиційні проекти національних масштабів. Крім того, при наявності державних і комерційних кредитних установ здійснюється вплив на попит і пропозицію позичкового капіталу, динаміку його ринку, процентні ставки.
Великий вплив на регулювання кредитної системи здійснюють законодавчі заходи центрального уряду, місцевих органів, а також законодавчої влади. Вони розробляють пакети законів та інструкцій, що регламентують різноманітні сфери діяльності кредитно-фінансових інститутів. При цьому основну регулюючу функцію виконують центральна виконавча і законодавча влади, що розробляють головні пакети законів і визначають діяльність кредитно-фінансових інститутів.
У рамках виконавчої влади основними регулюючими органами є центральний банк і міністерство фінансів. У ряді країн створюються додаткові регулюючі органи центрального уряду. Звичайно, вони діють у країнах з порівняно високим рівнем одержавлення кредитної системи. Так, у Франції, крім центрального банку і міністерства фінансів, у регулюванні кредитної системи беруть участь Національна рада по кредитах, Комісія контролю над банками, Комісія біржових операцій.
Поряд з виконавчими органами у регулюванні активну участь беруть законодавчі органи (парламенти). Уїх структурі діють спеціальні комітети, комісії, підкомісії, що коригують як урядову політику, так і діяльність кредитної системи. Вони можуть бути доповнені іншими органами парламенту. Так, у Конг-
» следующая страница »
1 ... 283 284 285 286 287 288289 290 291 292 293 ... 384