3. Цінова і нецінова конкуренція
Розвиток багатоярусної кредитної системи в капіталістичних країнах піднімає конкуренцію на новий рівень, змінюючи її форми і методи. Конкуренцію банків і інших кредитно-фінансових інститутів варто розглядати в тісному зв’язку цих установ з угрупованнями фінансових і нефінансових корпорацій. Боротьба між кредитно-фінансовими інститутами — це в багатьох випадках боротьба між різноманітними фінансово-промисловими групами. Проте в їх рамках існує суперечність між банківськими монополіями і промисловими корпораціями. Кредитно-фінансові інститути, особливо великі комерційні банки і страхові компанії (як монополісти позичкового капіталу), мають широку основу для змови між собою. Ця політика проводиться зі
364
збитком для дрібних і середніх фірм, а також для широкої маси населення, що користується іпотечним і споживчим кредитами. Потужні кредитно- фінансові інститути фактично здійснюють кредитну дискримінацію стосовно частини своєї клієнтури. Нові кредитні інститути виростають і розвиваються значно пізніше, ніж банківська система. Структурні зміни в кредитній системі загострюють конкурентну боротьбу не тільки між “новими” і “старими” кредитними інститутами, а й у сфері діяльності самих спеціалізованих небанківських кредитних інститутів.
Одні кредитні інститути вторгаються в традиційні сфери діяльності інших інститутів, і навпаки. Між усіма кредитно-фінансовими інститутами існує конкуренція за сфери залучення заощаджень і додаткових капіталів, а також своєрідна спеціалізація між окремими групами кредитно-фінансових установ. Так, комерційні банки в сфері залучення заощаджень ведуть посилену боротьбу з ощадними банками, що виявляється в прагненні перешкоджати їм розширювати філіальну мережу. У пенсійних фондів і компаній страхування життя існує гостра конкуренція за залучення пенсійних заощаджень. Пенсійні фонди виступають як самостійні установи, але керовані за дорученням банків, в останні роки потіснили компанії страхування життя в галузі залучення заощаджень населення.
Комерційні банки, страхові компанії конкурують між собою на ринку довгострокових капіталів. Комерційні банки стали частіше надавати кредити на термін до 8—10, а іноді і до 12 років, виходячи, таким чином, за межі звичайного середньострокового кредитування. Водночас розвиток і поглиблення інфляційних тенденцій в економіці США з початку 70-х років спонукали страхові компанії скоротити терміни кредитування спочатку до 18—20, а потім і до 10—
15 років. Це, з одного боку, призвело до зближення ринків позичкових капіталів і, отже, до загострення конкуренції між ними, а з другого — підсилило тенденції до співробітництва.
Банки дедалі частіше залучають страхові компанії до участі в позиках корпораціям. У результаті позики діляться між банками (перші 5 років) і страховими компаніями (наступний період) у часі. Страхові компанії залучають комерційні банки до участі в промислових кредитах, коли загальна сума кредиту перевищує можливості даної страхової компанії або групи компаній.
На відміну від європейської практики ні комерційні банки, ні страхові компанії США не створюють синдикатів для надання значних позик, побоюючись, що до них може бути застосоване антитрестове законодавство. Значні позики в США розміщуються у формі індивідуальної участі банків, страхових компаній та інших фінансових організацій без формального створення синдикату або якогось іншого об’єднання.
Страхові компанії США віддають перевагу вступу в прямі взаємовідносин зі своїми потенційними позичальниками. Тому для них характерні так звані
365
прямі, або приватні, розміщення позик і інвестицій. У цій галузі найбільший вплив мають найпотужніші компанії страхування життя США, що зосереджують у своїх руках переважну масу страхових активів. На початку 90-х років десятьом найбільшим компаніям належало 40% всіх активів в американському страхуванні життя.
» следующая страница »
1 ... 280 281 282 283 284 285286 287 288 289 290 ... 384