Економічна теорія

— це зовсім не те саме, що сукупний попит, як і пропозиція на окремому ринку

—не те саме, що сукупна пропозиція.

Під сукупним попитом економісти розуміють загальний обсяг товарів та послуг, тобто реальний обсяг національного виробництва, що його окремі спо­живачі, підприємства та уряд готові купити при певному рівні цін (якщо врахо­вувати й міжнародну торгівлю, то до сукупного попиту слід включати експорт країни). За інших рівних умов зростання загального рівня цін у країні зменшує сукупний попит і навпаки — зниження загального рівня цін буде збільшувати величину сукупного попиту. Крім того, сукупний попит може мінятись і під впливом нецінових чинників, тобто без змін у загальному рівні цін. До неціно- вих чинників, що впливають на зміну сукупного попиту відносять усі фактори, які викликають зміни у споживчих витратах населення, інвестиційних витра­тах підприємців, державних витратах та обсязі чистого експорту.

Сукупна пропозиція—це наявний реальний обсяг виробництва в країні при певному загальному рівні цін (як і у випадку з сукупним попитом, при враху­ванні міжнародної торгівлі, до сукупної пропозиції слід додавати імпорт краї­ни). Зв’язок між сукупною пропозицією і загальним рівнем цін (на відміну від сукупного попиту) — прямий. Більш високий рівень цін стимулює виробницт­во додаткової кількості товарів, що збільшує їх сукупну пропозицію, і навпаки, зниження рівня цін викликає скорочення обсягів виробництва. На сукупну пропозицію вливають також нецінові чинники. До нецінових чинників, що вик­ликають зміну сукупної пропозиції, відносять усі фактори, які впливають на зміни цін на необхідні для виробництва ресурси, продуктивність праці, пра­вові норми господарювання.

Як видно з наведених визначень, і сукупний попит, і сукупна пропозиція мають тісний зв’язок із загальним рівнем цін у країні. Враховуючи регулюючу функцію вільних цін в умовах ринкової економіки, можна зробити цілком спра­ведливе припущення, що ціни (за відсутності їх державного регулювання) ав­томатично будуть встановлюватись на такому рівні, який забезпечуватиме збіг обсягу сукупного попиту та обсягу сукупної пропозиції. Рівність між сукупним попитом і сукупною пропозицією означає, що вся вироблена продукція спо­живається без залишку, а це є необхідною умовою процесу суспільного відтво­рення і розглядається як стан економічної рівноваги на макрорівні.

Тут слід пригадати, що суспільне відтворення може бути простим і розши­реним. Якщо поточне споживання дорівнює поточному виробництву, це озна­чає лише процес простого відтворення. Для економічного зростання необхід­ним є процес нагромадження — створення певного надлишку у виготовлених запасах виробництва над спожитими в поточному періоді. Однак це не озна­чає, що для розширеного відтворення необхідно перевищення сукупної про-

237

позиції над сукупним попитом (ця ситуація і є причиною кризи перевироб­ництва). Надлишок поточного виробництва над поточним споживанням теж повинен бути закупленим і спожитим. Отже, в економіці, що зростає, стан мак- роекономічноі рівноваги означає одночасне збалансоване розширення як об­сягу виробництва (сукупної пропозиції), так і обсягу споживання (сукупного попиту). Криза перевиробництва у цій ситуації виступає як результат відста­вання сукупного попиту від сукупної пропозиції. Що ж може бути причиною такого відставання?

За часів, коли ринкова система господарювання розвивалась ще без відчут­них проблем і перешкод (до 1825 р.) серед економістів переважали оптимістичні прогнози щодо її майбутнього. Дехто вважав, що кризи перевиробництва в умо­вах ринкової економіки неможливі в принципі. Так, у 1803 р. було сформульо­вано так званий закон Сея, що теоретично спростовував саму ідею можливості відставання сукупного попиту від зростаючої сукупної пропозиції. Французь­кий економіст Ж.Б.Сей у своєму “Трактаті політичної економії” стверджував, що сам процес виробництва товарів створює дохід, який за своєю величиною точно збігається з вартістю цих товарів. Це означає, що виробництво будь-якої кількості товарів автоматично забезпечує дохід, який потрібен для їх закупівлі на ринку. Пропозиція породжує свій власний попит. Ідея тотожності загальної вартості проданих товарів і загального обсягу отриманих доходів працює й сьо­годні (пригадаємо підрахунок ВНП за витратами і за доходами). Раціональне зерно закону Сея полягає у тому, що зростання реальних доходів населення, справді, відбувається на основі зростання реального обсягу виробництва. Але чи з такою ж самою швидкістю і чи означає це неможливість розриву між су­купною пропозицією та сукупним попитом?

 

« Содержание


 ...  186  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я