Оскільки в умовах стихійної ринкової економіки досягти одночасного збалансованого зростання попиту та пропозиції практично неможливо, держава опиняється перед вибором — або економічне зростання в умовах інфляції, або стабільні ціни в умовах надмірного безробіття (через неповну завантаженість наявних виробничих потужностей). У 1950-60 рр. перевагу було віддано першому варіанту розвитку подій, що, як уже відзначалося, змінило сам малюнок промислового циклу та поставило під сумнів неминучість економічних криз в регульованому капіталізмі.
Кризи 1970-80 рр., вочевидь, не були пов’язані з недостатністю сукупного попиту, що й відродило уявлення про відсутність у їх основі загальної причини та неповторність і індивідуальність кожної з них. Більше того, для криз цього періоду стало характерним явище стагфляції (спад виробництва в умовах зростаючого рівня цін), що викликало сумніви у придатності кейнсіанськоі теорії для подальшого використання. Дедалі більшої популярності в цих умовах набуває теорія “економіки пропозиції».
Прихильники теорії пропозиції, на відміну від кейнсіанців, пояснюють кризи не недостатнім сукупним попитом, а проблемами, що виникають у самому процесі виробництва. Справді, якщо уявити собі, що за умов наявного високого попиту з інших причин відбувається скорочення загального обсягу виробництва, то не дивно, що в цій ситуації інфляція і безробіття будуть зростати одночасно (пояснення явища стагфляції). Проте, незважаючи на таку протилежність поглядів представників кейнсіанської теорії та теорії економіки пропозиції, їх поєднує те, що й ті, й інші, пояснюють кризи з позицій аналізу взаємодії сукупного попиту та сукупної пропозиції.
Підсумовуючи сказане, можна констатувати, що сучасна теорія досить достовірно пояснює суть і природу промислового циклу та економічної кризи і може виступати основою для державної стабілізаційної політики. Проте на практиці уникнути криз поки що не вдається. Сьогодні багатьом економістам кризи вже не здаються такими ж неминучими, як, скажімо, настання зимової пори року. Їх частіше порівнюють з аварійною ситуацією, що може виникнути під час польоту на борту літака. Та не слід забувати, що хоч не кожна аварійна ситуація закінчується катастрофою — вони все ще трапляються.
Циклічність економічного розвитку проявляє себе не тільки через кризи перевиробництва. Відомі ще довготривалі періоди (40-60 рр.) економічного піднесення і спаду, що проявляють себе на рівні світової економіки — «цикли Кондратьєва» (»довгі хвилі» економічної кон’юнктури).
Довгочасні циклічні коливання в економіці були помічені економістами ще у другій половині ХІХ ст. Проте, створення наукової теорії довгих хвиль в економічному розвитку справедливо пов’язується з ім’ям російського вченого М.Д.Кондратьєва, який опублікував на початку 20-х років ряд аналітичних досліджень з цієї проблеми. Теорія довгих хвиль Кондратьева увійшла у світову економічну літературу як видатне відкриття ХХ ст.
Матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Цей процес здійснюється двояко: еволюційно, коли поступово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та революційно, коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалізації наукових знань.
Цих два процеси взаємопов’язані, доповнюють і посилюють один одного: еволюційний шлях дає можливість повною мірою використовувати потенціал існуючих технологій, підготовувати умови стрибка в їх розвитку. Технічні революції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім поширюються еволюційно. У кінцевому підсумку загальнотехнічні революції стають серцевиною революції у продуктивних силах, знаменують піднесення їх на якісно новий ступінь розвитку. Одночасно відбуваються якісні зміни в розвитку людини як головної продуктивної сили, зростанні ефективності її праці.
» следующая страница »
1 ... 184 185 186 187 188 189190 191 192 193 194 ... 384