До цієї порівняно нечисленної групи країн з 2001 року належить і Японія, де вступив у силу Закон «Про опублікування інформації, що належить адміністративним органам». Останній досвід має особливе значення і для України, як країни з подібним цивілізаційним типом розвитку.
Японія—країна далеко не з ліберальними, а з патерналістськими традиціями державного управління, і бюрократія, як і в Україні, завжди мала широкі управлінські повноваження, була більш закрита, нетранспарентна і менш підконтрольна суспільству, ніж у Європі та Північній Америці. Однак у зв’язку з тим, що встановлення принципів транспарентності в японському державному апараті обумовлене внутрішніми суперечностями та інтересами національної безпеки і реалізується внаслідок складної і багатогранної внутрішньої і міжнародної політико-економічної, правової боротьби, то процес приведення адміністративно-державного управління у відповідність із сучасними стандартами в останні десятиріччя розвивався в Японії неухильно. У 70-80-ті роки тут зароджується і набирає сили загальнодемократичний рух «Громадянський омбудсмен», який інтегрує протест суспільства проти корупції у правлячих колах країни і безвідповідального підприємництва з такими характерними для нього атрибутивними ознаками, як забруднення навколишнього середовища, випуск недоброякісних ліків, аварійність атомних електростанцій тощо. Учасники руху вимагали розкриття офіційної документації щодо подібних інцидентів і створення для цього необхідного нормативного забезпечення. Ідеї транспарентності користувалися підтримкою за кордоном — з боку США, які намагалися за рахунок розширення прозорості адміністрування в Японії отримати шанс для зміцнення позицій американського бізнесу у сфері економічної конкуренції, а отже послабити економічну безпеку Японії.
Першу постанову про розкриття інформації було прийнято і впроваджено у життя у 1982 році місцевою владою Канеяма-мати—маленького села у префектурі Ямагата. До квітня 2000 року кількість муніципалітетів, які прийняли подібні нормативні акти, вже становила 43,2% від їх загальної кількості у країні. На регіональному рівні рух за розкриття адміністративної інформації набув значної сили, справив відчутний політичний тиск з цього приводу на центральні органи влади.
Національний уряд з деякими затримками у часі реалізував заходи, що відповідали вимогам суспільства щодо транспарентності адміністративного управління. Першим про необхідність надання суспільству доступу до управлінської інформації заговорив ще у 1979 році прем’єр-міністр М.Охира; ці самі ідеї були далі розвинуті кабінетами М. Хосокава та Р. Хасімото. 27 березня 1998 р. уряд Хасімото представив парламенту відповідний законопроект, який і був схвалений парламентом 14 травня 1999 р.
Закон «Про опублікування інформації, що належить адміністративним органам» охоплює широке коло питань, пов’язаних з нормативним забезпеченням і реалізацією політики транспарентності адміністративно- державного управління. Він визначає її як матеріально-правові, так і процесуальні норми: коло осіб, що мають право вимагати розкриття адміністративної інформації, ор гани влади, яким ставиться в обов’язок прийняття запитів від населення та прийняття рішень щодо розкриття офіційної інформації, характеристика інформації і документів, які підлягають розкриттю або вилученню із сфери транспарентності, правила реалізації механізму розкриття інформації, можливість оскарження прийнятого владою рішення з питань розкриття документів
.
До інших важливих ознак розвитку бюрократичної системи господарювання фахівці відносять:
• закритість, непрозорість діяльності елітарних структур, максимальна закритість інформації про реальних власників тих чи інших бізнес- структур, доходи олігархів, великих емітентів цінних паперів тощо;
» следующая страница »
1 ... 163 164 165 166 167 168169 170 171 172 173 ... 350