За визначенням регіоналіста В.А. Поповкіна економічний район - це територіальна частина народного господарства країни, якій органічно притаманна географічна цілісність та економічна спільність [11]. Автором обґрунтована дворівнева схема економічного районування, яка включає макроекономічні і мікроекономічні райони. Перші з них, на його думку, можна використати для регулювання основних економічних пропорцій, формування раціонального територіального поділу праці і науково-аналітичного прогнозування, другий - для вирішення локальних задач господарювання.
Економічне районування в сучасних умовах розглядається як засіб управління господарствами у територіальному розрізі та як основа розробки й реалізації державної регіональної політики. Резюмуючи сказане можна зазначити, що економічний район -це територіально-господарська цілісність, що характеризується своїм природно-ресурсним і економічним потенціалом і умовами розвитку, це основна складова частина
регіональної політики, об'єкт економічної оцінки природних ресурсів, державного регулювання, організації управління в поєднані з місцевим самоврядуванням.
Економічний район будь-яких розмірів розглядається у вітчизняній науці як цілісна складна територіальна система продуктивних сил, яка є нерозривною ланкою, складовою господарського комплексу країни, виконує певну функцію в межах національного простору та якому властиві такі ознаки, як спеціалізація і комплексність господарства.
Економічне районування передбачає розподіл території з урахуванням об'єктивних закономірностей територіального поділу праці, формування територіально-виробничих комплексів різного масштабу, необхідності збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки і культури національно-територіальних утворень [11, с.74]. Виходячи з цих особливостей економічного районування, бажаним і продуктивним має бути врахування схем економічного районування при вдосконаленні або реформуванні адміністративно-територіального устрою держави [5, с. 317-318].
Отже, економічне районування - науково обґрунтований поділ території країни на економічні райони, що склалися історично або у процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Разом з тим спеціалізація економічних районів, як і спеціалізація у виробництві взагалі (предметна, подетальна, технологічна), сприяє економії суспільної праці [3, с. 51-52].
Практичне значення економічного районування полягає в тому, що воно повинно сприяти більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва, раціональному управлінню народним господарством і соціально-культурним будівництвом на місцях [12, с. 32].
Слід підкреслити, що ефективний розвиток економічних районів можливий на основі закономірностей, серед яких варто виокремити: раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів на території району з метою максимального підвищення продуктивності праці і ефективності виробництва; ефективна спеціалізація господарських комплексів економічних районів на основі внутрідержавного територіального поділу праці; комплексно-пропорційний розвиток господарства в економічних районах в поєднанні з раціональною спеціалізацією; зближення рівнів економічного і соціального розвитку районів і їх адміністративних одиниць у процесі вдосконалення територіальної організації виробництва; нерозривний зв'язок між розвитком господарства економічних районів і розміщення продуктивних сил країни.
Зауважимо, що рушійними силами, які суттєво впливають на процеси розвитку і функціонування району являються фактори районоутворення, їх можна об'єднати у такі групи:
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10