Через п'ять, років у зв'язку з переходом управління економікою за територіальним принципом, було розроблено схему економічного районування території України, що передбачала виділення 11 економічних адміністративних районів. У 1962 р. економічні адміністративні райони були збільшені, а їх кількість зменшена до 7: 1) Донецький (Донецька і Луганська області); 2) Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); 3) Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська області); 4) Київський (Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська області); 5) Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька області); 6) Львівський (Львівська, Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Закарпатська області); 7) Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська і Кримська області). Ці райони до 1990 р. залишалися визнаними підрайонами укрупнених економічних районів: Донецько-Придніпровського, Південного, Південно-Західного.
На думку дослідників виокремлення великих економічних районів допомагало Держплану СРСР зосереджувати свою увагу на визначенні найважливіших великорайонних загальнодержавних завдань у процесі розроблення планів перспективного розвитку і розміщення продуктивних сил як у старих районах, так і особливо в районах нового інтенсивного господарського освоєння на сході країни [8,
с. 179-180].
Після розпаду СРСР в умовах переходу України до ринкової економіки і самостійного економічного розвитку мережа укрупнених економічних районів втратила своє призначення. Вона не могла забезпечити більш диференційованого підходу до розвитку і розміщення продуктивних сил з урахуванням особливостей і
відмінностей природних, історичних, економічних умов регіонів, існуючих на території України. Таким чином, виникла невідкладна проблема розроблення і затвердження мережі економічних районів, яка б відповідала потребам подальшого розвитку економіки України.
На початку 1990-х рр. проблемою економічного районування України займався Національного інституту стратегічних досліджень під керівництвом професора В. А. Поповкіна. Вчені виділили 5 внутрішньо-республіканських макрорайонів: 1) Центрально-Український; 2) Донбас і Придніпров'я; 3) Слобідська Україна; 4) Причорноморський; 5) Західноукраїнський. Згодом В. А. Поповкін розробляє нову схему економічного районування України, у якій виділяє дев'ять економічних районів - це: 1) Донбас - Донецька, Луганська області; 2) Катеринославське Придніпров'я -Дніпропетровська, Запорізька області; 3) Слобідська Україна - Полтавська, Сумська, Харківська області; 4) Київське Полісся - Житомирська, Київська, Чернігівська області; 5) Одесько-Таврійський (Північне Причорномор'я) - Миколаївська, Одеська, Херсонська області; 6) Українські Карпати - Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області; 7) Поділля - Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області; 8) Середнє Придніпров'я - Кіровоградська, Черкаська області; 9) Волинське Полісся - Волинська, Рівненська області; 10) Крим - Автономна Республіка Крим. Ця концепція враховує природні, економічні, соціально-демографічні та історико-етнічні умови і фактори, які так чи інакше впливають на регіональне районування. На думку вченого, мережа макро- і мезорайонів сприяла б регулюванню основних економічних пропорцій, вдосконаленню територіального поділу праці, слугувала б науково-аналітичним та прогностичним цілям.
У свою чергу, професор Ф.Д. Заставний виділив 9 мезорайонів у складі трьох макрорайонів - Східного, Західного та Південного. На його думку, в межах України доцільно залишити мережу макрорайонів, проте необхідно уточнити межі мезорайонів. Науковець вважав, що необхідно за економічним принципом враховувати господарську однорідність територій, відмінності між регіонами за рівнем розвитку та профілем господарства, обсягами виробництва товарної продукції з розрахунку на одного жителя. Дослідник запропонував створити внутрішньо-республіканські економічні райони (за його термінологією - підрайони) у складі Донецького (Луганська і Донецька області), Придніпровського (Дніпропетровська та Запорізька), Північно-Східного (Полтавська, Сумська, Харківська), Центрально-Поліського (Житомирська, Київська, Чернігівська), Причорноморського (Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим), Карпатського (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька), Подільського (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька), Центрально-Українського (Кіровоградська і Черкаська) і Західно-Поліського (Волинська і Рівненська області) [9, с. 34-35].
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8 9 10