Концептуальні засади економічного районування в умовах трансформації національної економіки (методологічний аспект)

У свою чергу дослідник К.Мезенцев виділяє наступні найголовніші критерії: підвищення рівня сформованості території через розв'язання вузлових проблем району; збільшення раціональності використання ресурсного потенціалу; зростання ефективності економічного розвитку; підвищення ефективності соціального розвитку; поліпшення екологічної ситуації.

Критерії відображають динаміку соціальних, економічних процесів і явищ, що безпосередньо пов'язані з утворенням районів. Набір критеріїв, за якими проводиться районування, не є сталим. Раніше пріоритет надавався економічним критеріям, а зараз - соціальним і екологічним.

У контексті економічного районування території України дослідники Д.В. Клиновий, Т.В. Пепа, основними проблемними питаннями, які потребують теоретико-методологічного обґрунтування, виділяють наступні:

1) питання про ранг бюджетотворної територіальної соціально-економічної системи (ТСЕС) другого рівня;

2) питання яке стосується теоретико-методологічних та практичних проблем виділення економічних районів [2, с. 608].

Вирішення першого питання повинно враховувати як національний, так і світовий досвід формування загальнодержавного й місцевого бюджетів, адміністративно-територіального поділу територій країн, а також загальноекономічні закономірності функціонування продуктивних сил на різних стадіях циклу виробництва. Зокрема, з точки зору раціонального та економічно, соціально й екологічно ефективного використання сукупного ресурсного потенціалу територій, масштабний ранг нинішньої області, як основної бюджетоформуючої ланки другого рівня, на етапі сталого економічного зростання може стати просто недостатнім. В недалекому минулому, зараз та в середньостроковій перспективі, тобто на етапі перехідного та трансформаційного періодів за рахунок дії об'єктивних факторів, дійсно формування бюджету території рангу економічного макрорайону є важким, а зважаючи на національні реалії - й неможливим завданням [2, с. 609]. Проте досвід розвинутих країн з суттєвими регіонально диференційованими суспільно-економічними та природно-економічними передумовами господарювання (Німеччина, Росія, Іспанія, Велика Британія тощо) показує, що для економіки, яка ефективно розвивається, оптимальним масштабним рангом бюджетоформуючої ланки другого рівня є територія, яка дорівнює за площею кільком (як правило 2-3) областям України. Тобто, на стадії подолання в основному кризових явищ в економіці й соціально-економічних процесах, можливим є укрупнення бюджетотворної одиниці другого рівня до території, яка б охоплювала економічний район мак-ромасштабного рангу. При цьому всебічне урахування управлінськими ланками таких регіонів конкретно-регіональних передумов економічної діяльності цілісних за природно-ресурсним, соціальним та виробничим потенціалом 8-10 макрорайонних господарських комплексів надасть змогу в майбутньому ефективно вирішити ряд перспективних завдань. Серед них головними є завдання збалансування рівнів соціально-економічного розвитку як всередині районів, так і між ними, а також докорінне підвищення загальної ефективності господарювання в комплексі зі зміцненням в цілому всієї української держави з метою розбудови підґрунтя сталого розвитку країни.

Вирішення другого питання є можливим через постійне вдосконалення схеми районування України з урахуванням традицій районування нових здобутків економічної та географічної науки, а також сучасних тенденцій розвитку і розміщення продуктивних сил. Одним з найакутальніших питань економічного районування є окреслення схеми нового адміністративно-територіального устрою України в світлі адміністративно-територіальної реформи [2, с. 610].

Висновки. Отже, виходячи з вище зазначеного ми можемо констатувати, що розвиток теорії і практики економічного районування в Україні дасть змогу вдосконалювати мережу економічних районів. Економічне районування дає можливість практично втілювати в життя такі проблеми: поступове зближення рівнів соціально-економічного розвитку областей України на основі здійснення раціонального розміщення продуктивних сил; посилення інтеграційних процесів в економічному розвитку регіонів за рахунок спеціалізації і кооперації виробництва, ефективного використання природно-ресурсного і трудового потенціалу; зростання ринку власних товарних ресурсів і витіснення товарів іноземних фірм, які можуть

 

« Содержание


 ...  9


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я