• сприяти ефективному соціально-економічному розвитку регіону, збереженню і оздоровленню середовища проживання населення;
• розвивати і підтримувати раціональну спеціалізацію в контексті регіонального комплексоутворення;
• підтримувати і розвивати прогресивні звичаї та традиції, культуру населення, що мешкає в даному районі.
Група вчених Національної академії наук України (академіки М. І. Долішній, М. М. Паламарчук, доктор географічних наук О. М. Паламарчук) на основі дослідження природи, населення і господарства України, вивчення спроб соціально-економічного районування інших авторів прийшли до такого висновку: оскільки на території України виділяють найбільші одиниці районування, то й назвати їх доцільніше не районами, а макрорайонами. Таких макрорайонів у нашій країні має бути шість: Центральний, Донецький, Західний, Придніпровський, Причорноморський, Харківський [3, с. 62].
Опрацьовуючи цю схему, автори намагалися під час визначення назв районів пов'язувати назву макрорайону з характерними особливостями географічного положення його території (Західний, Донецький, Придніпровський, Причорноморський); в інших
випадках для чіткості уявлення про географічне положення макрорайону давати назву за найменуванням його центру (ядра) - найбільшого міста (Харків).
Слід зауважити, що типовою господарською системою на рівні макрооб'єктів є крупна територіальна система - регіон. Регіон - основна складова частина територіального устрою країни, що визначена єдиною політикою державного регіоналізму і має організаційну відособленість, цілісність, економічну і демографічну самодостатність, систему державних органів, які є елементами (підсистемами) державної структури влади й управління країною. Регіон в межах наукових досліджень виокремлюється за двома принципами - спеціалізації економічних районів і комбінованої побудови виробництва. Як запевняє О.В.Царенко, головна ознака економічного району - не прийняття тієї або іншої статистичної ознаки за вихідний критерій, а у виділенні своєрідної, економічно закінченої (але не замкнутої) обмеженої території, що включає певну комбінацію природних ресурсів, капіталів і населення [10]. В реальній дійсності формування економічних районів пов'язано із способом виробництва, рівнем розвитку і особливостями розміщення продуктивних сил.
На думку Я. В. Коваль та І.Я. Антоненко, першим і основним етапом економічного районування є початкове встановлення меж природних зон, макрорегіонів, мезо- і мікроекономічних районів за головними районоутворюючими признаками з наступним уточненням їх меж на підставі результатів співставлення сусідніх таксономічних одиниць. Таке районування повинно відбивати господарську діяльність території, спеціалізацію регіону, а також весь комплекс природних, історичних, економічних факторів і умов, що впливають на розміщення і розвиток продуктивних сил та раціональне природокористування.
Основна мета економічного районування - це удосконалення стратегії соціально-економічного розвитку, поліпшення адміністративно-територіального поділу держави, як основи для розробки ефективної економічної політики, спрямованої на раціональне використання економічного і природно-ресурсного потенціалу, поліпшення розміщення продуктивних сил території її господарської спеціалізації та структури господарства.
Основними завданнями економічного районування слід вважати: поділ території на райони з цільовими установками для вирішення локальних (місцевих) економічних і соціальних проблем регіону. Напрямки реалізації районування зводяться до вирішення як економічних, соціальних, так і екологічних проблем. Ними повинні бути передусім: підвищення ефективності територіальної організації виробництва, удосконалення управління соціально-економічним розвитком, підвищення рівня життя населення, поліпшення соціально-культурної сфери, раціональне природокористування і охорона навколишнього середовища.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 67 8 9 10