• фактори, що відображають розширення природних основ районоутворення; в результаті їх дії відбувається вдосконалення регіонального природокористування;
• фактори, що відображають рівень розвитку і характер розміщення продуктивних сил; вони обумовлюють локалізацію окремих об'єктів на території, яка залежить від розвитку комбінування і концентрації виробництва, зрушень у розміщенні і підвищення рівня кваліфікації трудових ресурсів тощо;
• фактори, що безпосередньо відображають територіальну організацію суспільної праці (розвиток територіального поділу і кооперації праці);
• фактори, що фіксують управління виробництвом і суспільством у цілому (проведення державної регіональної політики, розвиток місцевого самоврядування).
На думку дослідників Я. Б. Олійника, С. П. Запотоцького, О.Ю. Кононенка, В. Ф. Паська та А. Л. Мельничука крім цих факторів на формування районів
впливають сучасні процеси у суспільному розвитку: глобалізація, регіоналізація, міждержавна інтеграція та ін. [8, с. 124].
Під час районування необхідно дотримуватися певних принципів, які випливають із закономірностей районоутворення і водночас є основою методів членування території. Принципи районування - вихідні положення, правила, якими користуються вчені у процесі обґрунтування мережі районів певної країни.
При виділенні економічних районів дослідник В.І. Лишиленко враховує такі основні принципи:
- принцип економічної доцільності, який основується на тому, що кожен економічний район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного народногосподарського комплексу країни із певним комплексом допоміжних і сервісних виробництв. Спеціалізацію району визначають ті галузі, у яких витрати праці і засобів на виробництво продукції будуть найменшими, або виробництво певних видів продукції можливе там лише з причин природного фактору, або наявності корисних копалин. У виділених районах територіальна організація господарства повинна сприяти досягненню найвищого економічного ефекту. Часто для досягнення певної мети доводиться користуватися методом економічного заохочення - надання субсидій, встановлення прийнятних цін та ін.;
- принцип об'єктивності районоутворення. що означає виділення об'єктивної, суспільно цілісної території, яка розглядається як територіальна система продуктивних сил з міцними внутрішніми зв'язками;
- принцип перспективності розвитку господарського комплекси, що дозволяє прогнозувати структуру виробництва, розвиток системи розселення, нові напрямки виробничої спеціалізації в результаті освоєння нових територій, сировинних баз, формування центрів господарської діяльності;
- принцип комплексності розвитку всіх функціональних ланок, що передбачає раціональну систему внутрішніх зв'язків і пропорційність між сферами людської діяльності;
- принцип єдності економічного районування і політико-адміністративного устрою держави. На основі цього принципу адміністративні одиниці одночасно розглядаються як економічні райони нижчого ієрархічного ступеня [12, с. 32].
Виходячи з принципів, що є необхідними для вибору варіантів районування у практиці економічного районування виділяються такі критерії територіального поділу продуктивних сил: економічний район має бути великою економічно-цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації; розміри території великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезень масових вантажів у межах району; економічний район повинен являти територіальну єдність; на території економічного району повинен бути сформований потужний народногосподарський комплекс; при виділенні економічного району повинно враховуватись економіко-географічне положення території; до складу великих економічних районів повинні повністю включатись території адміністративних областей, районів без порушень їх меж.
» следующая страница »
1 ... 3 4 5 6 7 89 10