Соціально-економічне районування України запропонував професор О.І. Шаблій. Дослідник виділяє: 1) Центральний район у складі Київської, Житомирської, Чернігівської, Черкаської та Вінницької областей; 2) Західний - Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська, Волинська області; 3) Північно-Східний - Харківська, Сумська, Полтавська області; 4) Східний - Донецька та Луганська області; 5) Центрально-Східний -Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області; 6) Південний - Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим. Соціально-економічні райони виділені О. І. Шаблієм за п'ятьма головними ознаками. По-перше, такі райони мають свої соціально-економічні ядра та відповідні «регіональні столиці». По-друге, у кожному районі формується своя регіональна територіальна соціально-економічна система, що поєднує населення, природу, господарство, соціальну, економічну та екологічну сфери життєдіяльності регіону. Третьою ознакою є спеціалізація регіону в загальнодержавному поділі праці. Кожен регіон виступає
інтегративною ланкою народногосподарського комплексу України і виконує певні загальнодержавні функції у сферах виробництва та послуг. Соціально-економічний район повинен мати принаймні потенційну можливість регіонального регулювання та координації соціально-демографічних, економічних, етносоціальних процесів, що відбуваються у його межах, управління господарським комплексом регіону. Це четверта ознака районування. П'яту ознаку автор називає «гіпотетичною»: у перспективі, за умови зміцнення нашої унітарної держави, може ставитись питання і федеративного статусу районів [8, с. 181].
Професор М. Д. Пістун поділяє Україну на дев'ять суспільно-географічних районів: Столичний (Київський) у складі Київської та Чернігівської областей; Центральний (Черкаська та Кіровоградська області); Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області); Донецький (Донецька та Луганська області); Придніпровський (Дніпропетровська та Запорізька області); Причорноморський (АР Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області); Подільський (Вінницька, Тернопільська та Хмельницька області); Прикарпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області); Північно-Східний (Волинська та Рівненська області). Такий поділ території на суспільно-географічні райони, автор вважає макрорегіоналізацією. А основу мезорайонування, на його думку, складають адміністративно-територіальні одиниці - області та АР Крим, межі яких потребують певного уточнення. На рівні мікрорайонів М. Д. Пістун розглядає промислові, агропромислові, транспортні, рекреаційні вузли та райони [3, с. 61-62].
Для реалізації стратегії соціально-економічного розвитку регіонів, зокрема для розробки моделі регіональної політики потрібна нова схема соціально-економічного районування України. Таке районування на основі узагальнення наявних схем розроблено Міністерством економіки і Європейської інтеграції України, де економічні райони сформовані у такому складі: Карпатський (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області); Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області); Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області); Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області); Донецький (Донецька, Луганська області); Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); Центральний (Київська, м. Київ, Черкаси); Південний (Миколаївська, Одеська, Херсонська, АР Крим, м. Севастополь) [3, с. 62]. Кожен із запропонованих районів покликаний виконувати певні функції, зокрема:
• використовуватися в якості об'єкта планування, регулювання і управління на державному рівні, забезпечувати поєднання соціально-економічних та господарсько-виробничих інтересів;
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7 8 9 10