1) Неготовність України і її громадян до глобальних змін, що призводить до проблеми виживання, трансформації і розвитку.
2) Фактор Росії і її намагання реставрувати державу світового рівня.
3) Міжнародна небезпека у формі нової "холодної війни" або "холодного миру", економічного тиску чи спроби економічної "блокади" і "холодної економічної війни".
4) Техногенна проблема оточуючого середовища.
5) В загальному руслі глобальної трансформації виникла уже відома дилема пріоритетів розвитку - держава чи суспільство, національна держава чи якась інша форма державності: регіональні політичні і економічні системи.
6) Етноконфесійні процеси і їх вплив на соціально-політичний розвиток, що може проявитися в глобальному християнсько-мусульманському протистоянні.
7) Взаємозалежність з іншими країнами, особливо країнами "золотого мільярда" при вирішенні: екологічних проблем, загрози воєнної небезпеки, співпраці в напрямку сполучення і комунікацій, фінансування економічного виробництва, продаж зброї і технологій, приводить до ослаблення національно-державного суверенітету.
8) В. Михеєв виділяє феномен "Людини Інтернаціональної", що пов'язує задоволення своїх потреб не тільки з "своєю" державою, але і зі світовою спільнотою в цілому[10]. Але найбільша загроза для таких людей полягає в тому, що глобальна Людина стане універсальним знаряддям у руках глобалізаторів нової інтелектуальної ери. Про людський вимір і людський вигляд, застерігає О. Білорус, про гуманізацію такої глобалізації не може бути й мови [11].
Збігнєв Бжезінський попереджував, що "український народ мусить зрозуміти як неминучість майбутніх труднощів, так і їх необхідність. Час не тільки для світлих мрій, а й для гіркої правди. А полягає ця правда в тому, що протягом найближчих років людям прийдеться зіткнутися з неймовірно важкими соціальними проблемами і, що вирішення цих проблем потребуватиме від кожного неабияких жертв. Люди мусять знати про це, бо ілюзії щодо цього просто хибні і безпідставні, вони можуть виявитися для України взагалі фатальні [12].
В. Токар стверджує, що сучасні світові тенденції регіоналізації вказують на те, що наступним етапом розвитку політико-економічної системи світу стане інтеграційно-корпоративна фаза імперіалістичної стадії капіталізму, тобто формування напівзачинених регіональних інтеграційних угрупувань. Країни, які з тих чи інших причин не зможуть увійти в такі угрупування, будуть змушені шукати власні індивідуальні стратегії [4. с.90.]
Україна прагне до співпраці з ЄС, але шансів стати членом цього угрупування поки що мало, тому перед українським суспільством і державою постало кардинальне завдання: досягти європейських норм організації політичної, економічної, соціальної і культурної сфер, зберегти суверенітет для якого існує загроза як зі сторони ТНК, так і завдяки зростанню інформаційних потоків, які розмивають ще не сформовані національні ідентитети. В подальшому це може призвести до змін змісту типів політичної ідентичності індивіда. Дана можливість схиляє до думки про більший розрахунок на власні сили для забезпечення зростання добробуту людей. Гарантом у такій нелегкій справі може стати досягнення найголовнішого завдання - формування української політичної нації.
В західних суспільствах нації формувалися за індустріальної доби, коли визначальним чинником була наявність держави, котра через уніфікацію політичних інститутів та комунікаційних потоків впливала на політичну соціалізацію. Звичайно, всі процеси були суперечливими і складними, але для України, що вступила в епоху глобалізації з наявними мовними, регіональними, конфесійними проблемами, формування цілісного політичного образу виглядає ще проблематичніше. Врахувати потрібно і факт зовнішнього тиску, як через державний, політико-партійний і людський чинники. Виконання цих та інших завдань покладається на найголовніший ресурс України - людський капітал, який повинен стати тим джерелом сили, що забезпечить політичну стабільність і прогресивний розвиток. Темпи подальшого руху нашого суспільства в значній мірі залежать від рівня світоглядної зрілості людського капіталу, атмосфери довіри, співробітництва, взаємодопомоги, працьовитості, від того, наскільки політика держави стала внутрішньою позицією кожного громадянина і настільки розумно людина використовує ті можливості розвитку, які надаються їй суспільством.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10 11 12 ... 13