Виклад основного матеріалу. Головною закономірністю складного, багатогранного, динамічного, суперечливого розвитку світової цивілізації сьогодні є глобалізація. Світове поширення глобалізаційних процесів ставить перед людством нові проблеми, вимагає від урядів країн нового системного бачення політичних, економічних та соціальних змін, пов'язаних з утвердженням ринкової системи господарювання і демократизації та громадянізації суспільства.
Не дивлячись на різні точки зору вчених і політиків на те, коли почалась глобалізація (в період великих географічних відкриттів за версією Філіпа Моро Дефарж, чи в другій половині ХХст. внаслідок швидкого розвитку НТР за Теодором Левіттом та Кенічі Омае), цей процес в наш час пов'язують з початком 60-х рр. ХХ сторіччя. Якщо Теодор Левітт поняттям глобалізація визначив конвергенцію ринків у всьому світі як наслідок діяльності нової форми підприємств, названих "глобальними фірмами", що стандартизують продукцію для масштабного використання, розмах якого навіть важко уявити, то Кенічі Омае окреслив розмір такого ринку в 600 млн. споживачів в рамках географічного трикутника: США-Японія-Західна Європа, що здатен поглинути % світової продукції технологій. Основним суб'єктом такого глобального ринку є багатонаціональні корпорації [1, с. 54].
Лише за 80-ті рр. ХХ ст. термін "глобалізація" став використовуватись для опису процесу руху капіталів і інтеграції фінансових і біржових ринків внаслідок політики дерегулювання і швидкого розвитку нових технологій в сфері інформації і комунікації. Економічні зміни вплинули на сферу політичних відносин і сприяли призупиненню "холодної війни", спробі вирішувати екологічні проблеми, породили загальне сприйняття єдиної планети для вирішення демографічної проблеми і загрози голоду для країн третього світу.
В економічній сфері глобалізацію пов'язують з революційними змінами в технологіях, інформації, торгівлі, іноземних інвестиціях і міжнародному бізнесі, результатом яких є поглиблення нерівності між державами і народами, наростання конкурентної боротьби і вміння держав та інших учасників глобалізаційних відносин вирішувати ці проблеми. В цій глобалізованій економіці кордони національних економік більше не відіграють суттєвої ролі і ця економіка підкоряється лише своїм законам.
В культурній сфері глобалізацію пов'язують з протистоянням уніформізації ("американізації") та різноманітності культурного відродження, як реакція проти одноманітності і утвердження культурної самобутності.
Існує політична глобалізація, яку розглядають, як піднесення в своїй могутності нового "багатоцентричного" світу, заснованого на недержавних транснаціональних відносинах, де основною тенденцією є глобальна взаємозалежність та інтеграція, а основними небезпеками є відсутність стабільності, безконтрольність і некерованість регіональними процесами. Стабільність і контроль в умовах багатополярної системи можна буде відновити лише через глобальну співпрацю і лише на визначеному відрізку і рівні.
Глобалізація мала своїм наслідком формування глобальними центрами інфраструктури, здатної за рахунок нових гуманітарних і соціальних технологій контролювати свідомість і громадську поведінку людей, за рахунок політичних технологій здійснювати вплив на держави. Ідеологія глобалізму виражає себе не просто як єдино можлива, але й не передбачає іншого способу мислення, спроможного претендувати на самий високий рівень ідентичності, а, отже, прагне утвердитися як нова наукова істина.
Глобалізм вважають новою ідеологією країн "золотого мільярда", направленою на глобальне втручання, на перетворення світу за рахунок комунікаційних технологічних переворотів у "глобальне село" з глобальною системою управління, де національним суверенним державам відводиться роль місцевих адміністрацій. Йдеться про певні функції "золотого мільярда" по управлінню світом, особливо ресурсами всієї землі, по всеохоплюючому поширенню західних ліберальних цінностей та американського способу життя. Результатами є те, що півтора мільярда людей світу живуть у страшній бідності, а вісім країн світу прагнуть монополізувати всі ресурси розвитку в ім'я своїх "життєво важливих" інтересів. Статистика ООН показує, що різниця між багатими і бідними країнами за показниками виробництва ВВП на душу населення склала по роках : 1960 - 1:30; 1990 - 1:60; 1999 - 1:90. Якщо за 30 років ( 1960 - 1990) розрив зріс у 2 рази, то за 10 останніх років - у 1,5 рази. Глобальні зміни мають відчутний прояв і в Україні, яка із 20 місця в світі станом на 1990 перемістилася на 113 місце, станом на 2000 рік [2, с.10].
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 13