Глобалізаційний світовий поступ можна розглядати і як новий якісний етап природно-історичного розвитку людства, при якому глобалізаційні зміни зумовлені об'єктивними причинами, де якісний показник визначається новими технологіями та відповідними формами суспільних зв'язків, тобто закономірним поступом людства до нових форм співжиття. Глобальні економічні взаємозв'язки можуть при сприятливих обставинах стати засобом зменшення економічної залежності. Такими сприятливими обставинами можна вважати постійний приплив капіталів, що сприяє появі в різних галузях високотехнологічних підприємств, де навчаються висококваліфіковані кадри і формується місцева еліта менеджерів. Ці кількісні зміни при умові гнучкої національної політики можуть і привести до економічного прориву. Успішність такого шляху демонструють Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея.
На основі теоретичного підходу, розробленою школою світ-системного аналізу, вивчення і осмислення капіталістичної світ-системи, вчені роблять висновок, що процес глобалізації - універсалізації та усуспільнення форм і способів людської діяльності - вступає у конфлікт із капіталістичною системою суспільних відносин, грунтованих на приватній власності й існуванні системи націй-держав, і закладає підмурок для розвитку вищої форми суспільства. Глобалізація встановлює межу розвитку капіталізму як історичної системи і являє собою не вищий щабель розвитку капіталізму, а кризу-трансформацію цієї історичної системи [3, с. 51].
В. Токар характеризує глобалізм, як корпоративно-державну фазу імперіалістичної стадії капіталізму, для якої характерними ознаками є: зміна співвідношення держава-корпорації на користь останніх; величезний політичний та економічний потенціал і "об'ємна" міць ТНК; спекулятивність глобального фінансового капіталу; використання переваг глобалізації провідними країнами світу; формування цілісної глобальної економіки, яка спирається на ТНК; якісне обмеження суверенітету більшості країн світу [4].
Даний період характеризується боротьбою за збереження одними націями-державами своїх привілеїв, соціального статус-кво в новій формі, а іншими націями-державами - створення демократичного і егалітарного світу. В цій боротьбі капіталістичні еліти знайшли політичні і економічні заходи для відновлення прибутків. Це і реорганізація виробництва на основі інтенсифікації за рахунок використання
інформаційних технологій, це і застосування фінансових спекуляцій, це і наступ на життєвий рівень найманої праці як у державах "золотого мільярда", так і в периферійних державах. Щодо периферійних націй-держав - політика світових лідерів зводиться до немилосердного знесилення їх через цінову політику, через безпосереднє і опосередковане втручання у внутрішні державні перетворення, а якщо потрібно - застосування силових методів. Протистояння такому тиску призводить до повсюдних і масових локальних, регіональних і світових конфліктів, що в свою чергу акумулює напруженість в усіх механізмах капіталістичної світ-системи, призводить до системної кризи. В цьому хаосі системної трансформації, яка за своїми історичними і людськими наслідками, на думку З. Бжезінського, буде більш драматичніша ніж та, що була викликана французькою і більшовицькою революціями, народжується новий соціальний порядок.
Представники філософської глобалістики характеризують новий соціальний порядок як такий, де визначального значення набувають загальнолюдські цінності і культурно-історичний універсалізм, де вирішальним суб'єктивним фактором майбутнього світового розвитку визнається планетарна свідомість, сформована на транснаціональних гуманістичних цінностях, де найосновнішим завданням світової спільноти є створення рівноправного соціуму на усіх без вийнятку рівнях людської організації [5].
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8 9 10 11 12 ... 13