А) принципат (27 р. До н. Е. — 284 р. Н. Е.);
Б) домінат (абсолютна монархія) (284—476 рр. Н. Е.).
Щодо римського права, то, на думку окремих дослідників, етапи його розвитку не зовсім збігаються з періодами розвитку держави.
Перший етап — від утворення держави до середини III ст. До н. Е. Його межею є закінчення першої Пунічної війни (264—242 рр. До н. Е.). Тоді виробляється так зване квіритське, або громадянське право (громадянське у тому розумінні, що воно стосувалося лише римських громадян). У праві в цю епоху ще зберігаються пережитки первіснообщинного ладу, спостерігається значний вплив релігії, складність і формалізм правових інститутів, замкнутий національний характер права.
Другий етап — середина III ст. До н. Е. — кінець III ст. Н. Е. Його межею є панування імператора Діоклетіана. Римське право розквітає, виходячи за національні межі. Поряд з квіритським виникає і розвивається преторське, більш гнучке, оперативне, доступне, дієве право, а з нього, у свою чергу, виділяється так зване загальнонаціональне право, або право народів (jus gentium), яке регулювало правовідносини римлян з чужоземцями та між самими чужоземцями (на території Римської держави). Право цього періоду добре розроблене, чітке, усунуто його попередній консерватизм, символічність, казуїстику. Розвиваються найважливіші інститути права, що врегульовують відносини приватної власності, товарно- грошові відносини.
Третій етап — кінець III ст. — VI ст. (до кінця правління імператора Юстиніана у Візантії). Право продовжує розвиватися, удосконалюватись, починає систематизуватись, створюються його перші кодифікації. Із зародженням феодальних відносин, визнанням християнства державною релігією відбуваються зміни і в праві. Завершується процес його розвитку кодифікацією Юстиніана (Corpus juris civilis) 528—533 рр.
Природні умови. Апеннінський півострів, здавна знаний як Італія, займає центральне становище в північній частині Середземного моря. Зі заходу він омивається Тірренським морем, зі сходу — Адріатичним. Ці моря є частинами Середземного моря. Берегова лінія порізана менш, ніж на Балканах, у багатьох місцях берег намивний, існують численні обмілини. Отже, зручних гаваней для суден мало, тому боротьба серед місцевих племен за вихід до моря і морські шляхи велась уже здавна. З півночі Апеннінський півострів відмежовується від інших європейських країн високими і в давнину важко прохідними Альпійськими горами. Відгалуженням Альп є Апеннінські гори, що простягаються майже по всій Італії. Тут було чимало рік, здебільшого невеликих, несудноплавних. Найбільші зі судноплавних — ріки По і Тибр. Італія вирізняється м'яким середземноморським кліматом. Сніг, окрім північних районів, випадає зрідка.
Флора країни дуже багата і різноманітна — від середньоєвропейської до субтропічної. Фауна така ж, як і в інших європейських країнах. Назва "Італія" (спершу — "Віталія", від слова вітулус — теля, тобто країна телят) походить від греків. Спочатку вона стосувалася тільки області розселення племені італів, які жили в нижній частині Калабрії, згодом поширилась на всю країну, а букву "в" з часом загубили.
Кліматичні та ґрунтові умови сприяли розведенню різноманітних культурних рослин, злаків. Сільське господарство стало основним заняттям жителів Стародавньої Італії. Найродючішими були на півночі області долини ріки По, в середній Італії — Кампанія. Гористі райони північної та східної Італії зручні для скотарства. Сприятливими були умови для садівництва, ремесла. У гористих районах добували мідь, олово, інші метали, глину тощо. Загалом корисними копалинами, лісами Італія поступалася іншим країнам Середземномор'я (зокрема Піренейським та Балканським півостровам).
Найдавніші пам'ятки людської культури були знайдені у різних частинах Італії — камінна і кремінна зброя, предмети господарства тощо приблизно IV тис. До н. Е.
» следующая страница »
1 ... 86 87 88 89 90 9192 93 94 95 96 ... 215