Історії держави і права зарубіжних країн

Лекція 15. Виникнення Риму:

Легенди та реальність. Римське суспільство в додержавний період (VIII-VI ст. До н. Е.): патриції і плебеї, патрони і клієнти. Органи управління: Народні збори, цар (rex), сенат (senatus), жрецькі колегії

Становлення Римської держави. Історія виникнення Римської держави характеризується надзвичайною складністю за браком епі­графічних пам'яток, сучасних ранній епосі. Історична наука не має достатніх достовірних відомостей про найдавніший період римської історії. Дані переплітаються з легендами, переказами, факти — з припущеннями. У загальних рисах вимальовується така картина. На відміну від інших областей Італії район на півдні від нижньої течії ріки Тибру — Лацій почав заселятися порівняно пізно. Найдавніші археологічні пам'ятки належать до початку І тис. Або навіть X ст. До н. Е. Згодом тут поселилися племена латинів. Як і умбро-сабель- ські племена, вони довго жили в умовах первіснообщинного ладу, спочатку родовими, потім сусідськими, територіальними общинами. Сусідами латинів були екви, герніки і вольски.

Легенда про заснування Рима пов'язує цей факт зі Стародав­ньою Грецією, з однією з популярних грецьких легенд про Троян­ську війну. Згідно з легендою, після цієї війни до Італії із сорат­никами приплив троянець Еней, який заснував тут поселення і поріднився з місцевим правителем Латином та його племенем. Саме нащадки Енея — Ромул і Рем, котрих, за легендою, виго­дувала вовчиця, заснували у 753 р. До н. Е. Місто Рим ^ота). Рем під час будівельних робіт був вбитий братом, а Ромул завершив будівництво, давши місту своє ім'я.

Цю історичну легенду певною мірою підтверджує наука. Стра­тиграфією розкопок встановлено, що в VIII ст. До н. Е. На лівому березі Тибру приблизно за 25 км від його гирла на пагорбах Па- латині, Есквіліні, Целії і Квіриналі з'явилися перші поселення. Згодом заселяються пагорби Авентинський, Капітолійський та Вімінальський (всього сім). Саме на них і розмістився стародавній Рим. На Капітолії було збудовано цитадель, що стала фортецею й осередком святинь молодого міста. Центром його економічного і політичного життя був Форум, виникнення якого відносять до першої чверті VI ст. До н. Е.

Ромулу приписується організація римської общини: населення розділили на три триби — общини (Тіциїв, Рамнів, Луцерів). Кож­на триба складалася з 10 курій, кожна курія — з 10 родів, у кож­ному роді було 10 сімей. Отже, римський народ налічував 3 триби, 30 курій, 300 родів і 3000 сімей. Така чітка організація суспільства, очевидно, не була природною чи випадковою. Вона має сліди про­думаної, створеної керівниками суспільства організації у вигляді воєнної демократії, бо війна стає однією з регулярних функцій суспільного життя.

Суспільний устрій Стародавнього Риму. Сукупність римських громадян — римський народ — називалася у старовину квіри- тами — рориіш шшапш         (дітьми бога Квірина). Основною

Суспільною одиницею був батьківський екзогамний рід, члени якого були пов'язані спільним правом успадкування, мали спільні релігійні свята, спільне кладовище. В ранню епоху рід мав і спіль­ні земельні володіння. Родичі повинні були захищати один од­ного. Риси родового ладу довго зберігались у римських іменах. Імена складалися з двох частин: перша — особове ім'я (скажімо, Публій), друга — родове ім'я (Корнелій). Потім ще почало дода­ватись третє — прізвисько, що стосувалося частини роду або ок­ремої сім'ї — Сціпіон, або почесне прізвисько (Африканський). Окремі сім'ї могли приймати до свого складу чужинців, котрі ста­вали й членами роду.

Роди перетворились у своєрідні замкнуті корпорації, які свято зберігали родові традиції, обряди, пам'ять предків, мали святили­ща, опікунів-богів тощо. Незважаючи на розклад первіснообщин­ного ладу деякі його елементи ще довго зберігалися (у вигляді тих же традицій, обрядів та ін.). Разом з послабленням родових зв'яз­ків посилювалась римська сім'я ^атша). Вона впродовж століть залишалася основною суспільною і господарською одиницею сус­пільства. Римська сім'я — це не тільки подружжя та їхні діти, а ор­ганізм значно ширший. Сюди входили й усиновлені діти, і клієнти (див. Далі), інші близькі й залежні від сім'ї люди, раби. Очолював сім'ю її глава (батько — pater famïhas). Влада його над дружиною, дітьми та іншими членами сім'ї була необмеженою. Він мав над ними право життя і смерті. Всі особи, котрі перебували під владою батька, називалися агнатами. До них належали не тільки його дру­жина і власні діти, а й усиновлені, дружини синів, онуки, якщо вони жили в його сім'ї. Поряд з поняттям агнатства існувало ще поняття когнатів. Це кровні родичі, які вийшли з-під влади батька (наприклад заміжня дочка, котра пішла в іншу сім'ю, де стала аг­натом).

 

« Содержание


 ...  95  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я