Особливе значення в християнських громадах мали особи, котрих вважали наділеними божою благодаттю — пророки та апостоли. З них утворилася харизматична ієрархія (харизма означає благодать). Вони проповідували нову віру, створювали громади, залучаючи все більше людей. Виділяються також так звані пресвітери (старійшини) — найповажніші члени громад, які керували громадами, наглядали за порядком під час молитовних зборів. Допомагали їм диякони.
Християнство на відміну від інших тогочасних релігій значно спростило культ, скасувало жертвопринесення. Найдавнішими християнськими обрядами (таїнствами) було хрещення при вступі у громаду та причащання хлібом і вином. Християнин не міг брати участі в жодній язичницькій (поганській) релігійній церемонії, але оскільки тоді будь-які громадські акти в муніципіях, колегіях, видовища і свята супроводжувались релігійними обрядами, то християни і в них не брали участі, не справляли римських свят. Це був своєрідний пасивний опір римським порядкам, старим звичаям, державі, що зумовлювало вороже ставлення римських правителів до християн, спричиняло їхнє переслідування.
Поширення християнства, поступова зміна соціального стану християн (оскільки спочатку у громадах переважали не римляни, а перегрини) зумовили зміни в християнській організації та ідеології. Представників харизматичної ієрархії, яких через переслідування і страти стає щораз менше, замінюють єпископи, котрі керують громадами. Нижче за них стоять пресвітери, далі — диякони. Тільки цим особам доручали відправлення культу, організацію повсякденного життя громад.
Наприкінці II ст. Остаточно виробляється структура єдиної християнської церкви, що організаційно складалась з окремих церков, якими управляли єпископи, їхня влада в общинах була необмеженою.
Хоча християнська релігія постійно твердила про неодмінну покору владі, бо "немає влади, щоб була не від бога", проте не всі християни додержувались цієї вимоги, протестуючи проти римських порядків. Тому на них поширюються наклепи, нібито вони займаються розпустою, вбивають малих дітей, причащаючись їхньою кров'ю, проти них виступають різні чаклуни, ворожбити, представники інших релігій. Та й римській знаті вкрай небезпечними видаються заклики християн до рівності, милосердя, відмови від матеріальних благ. Християн переслідують, убивають, мучать, кидають у цирки для боїв з дикими звірами. Особливо цим "прославився" Нерон, який, за словами римського історика Тацита, віддав на мученицьку смерть величезну кількість християн, зваливши на них вину за велику пожежу в Римі. Спеціального закону проти християн не було, проте їх звинувачували здебільшого в безбожності, опорі властям тощо.
Гоніння не послабили християнські громади. Релігійний фанатизм призводив навіть до жадання мученицької смерті, оскільки смерть за віру означала безсмертя в потойбічному світі. Пам'ять про загиблих за віру свято вшановувалася у громадах. Періоди гонінь чергувалися іноді з періодами відносного віротерпіння, коли християн не переслідували і їхні общини нічим надзвичайним не відрізнялися від інших колегій і общин. У такі періоди серед певної частини християн виникла думка про можливе примирення церкви і держави.
» следующая страница »
1 ... 148 149 150 151 152 153154 155 156 157 158 ... 215