Так виглядала Римська держава в період принципату, зокрема у ранній його період. Новий державний лад, реставраційні тенденції в законодавстві — все це відповідало вимогам часу. Принципат був особливим, раннім видом монархії в Римі.
Римська імперія після Августа. Після смерті Августа Римом править династія Юліїв — Клавдіїв: усиновлений Октавіаном Ти- берій (14—37 рр.) Та його наступники — Гай Юлій Цезар Тиберій Германік (37—41 рр.), прозваний Калігулою, Клавдій (41—54 рр.) І Нерон (54-68 рр.).
Влада імператорів у цей період продовжувала зміцнюватися, а сенату і магістратів — падати, слабшати. Знову почастішали повстання рабів, активізувалась визвольна боротьба поневолених народів. Настали фінансові труднощі. Хронічно в державній скарбниці не вистачало грошей, оскільки слабшала інтенсивність зовнішніх воєн і походів, а отже, і приплив здобичі. Крім того, ввіз товарів у Рим та Італію значно перевищував вивіз, отже, торгівля мала пасивний баланс. Підвищувати ж податки імператори спочатку не наважувалися.
Значно розрослась імператорська бюрократія, що поділялась на кілька відомств. Розширились політичні права провінційної знаті. В І ст. Право бути обраним до римського сенату надали жителям Галлії, а потім і деяких інших провінцій. Це зумовило все гострішу опозицію сенатського стану. Загострилась його боротьба з імператором. Дедалі більшу роль виконували імператорський двір і всесильні вільновідпущеники імператорів. Вони не тільки завідували імператорськими канцеляріями, а й брали діяльну участь у всіх придворних справах та інтригах.
За часів правління Нерона в Римі відновили проведення пишних видовищ, церемоній, розгорнулось грандіозне будівництво. Це, як і утримання великої армії та чиновницько-бюрократичного апарату, потребувало величезних коштів. У результаті збільшились побори з провінцій, накладались податки (прямі й непрямі) на все населення держави.
Економіка країни в цілому продовжувала розвиватися. Зросла кількість міст, щоправда, переважно дрібних, збільшилась кількість населення (у І ст. В Італії воно становило близько 16 млн осіб). В економіці домінувало сільське господарство, в якому і далі широко застосовувалась рабська праця, зокрема у великих маєтках. З часом вона стає все менш продуктивною, оскільки раби не були зацікавлені в результатах своєї роботи. Тож недарма досить часто великі землевласники скаржились, що "раби завдають полям величезної шкоди... Погано пасуть худобу, погано орють землю... Усе крадуть, не дбають про майно господарів" та ін. Припливу ж "нових" рабів не було через відсутність великих переможних завойовницьких війн. У зв'язку з цим, щоб знайти вихід зі скрути з робочою силою, землі ділили на дрібні ділянки і здавали їх в оренду. Орендарі цих ділянок дістали, як зазначалось, назву колони (со- Іопш). Спочатку це слово означало будь-якого землероба, який обробляв землю; колонами називали й поселенців у колоніях. Поняття соїопш у значенні дрібного орендаря виникає наприкінці існування Республіки.
Великого значення набула здача землі в оренду колонам вже за часів Августа. Із середини І ст. Вона стала досить поширеним явищем. Почали розрізняти дві категорії колонів: 1) місцеві жителі, які обробляли землю своєю працею; 2) міські жителі, котрі посилали своїх рабів працювати на поля великих землевласників. Оренда була грошовою, проте колони мусили виконувати і деякі натуральні повинності (наприклад, поставляти певну кількість зерна, вина чи дров). Уже на той час заборгованість колонів була однією з рис, характерних для їх відносин із власниками маєтків. Ця заборгованість приковувала дрібних орендарів до землі. Поширення колонатних відносин було одним з симптомів кризи рабовласницького способу виробництва.
Після смерті Нерона (68 р.) За півтора роки змінилося три імператори, доки принцепсом не було проголошено Веспасіана Флавія (69—79 рр.), який не належав до римської знаті, вийшов з середніх італійських верств і став засновником нової династії Флавіїв. Він був досвідченим полководцем, людиною розумною, невибагливою, енергійною і суворою. Сенатським законодавчим актом йому надали верховну владу. Виконання його розпоряджень, які могли скасовувати закони, що діяли раніше, було обов'язковим. Веспа- сіан одночасно займав посади консула, цензора, принцепса, імператора. Він оновив склад сенату, ввівши туди не тільки нових представників італійської муніципальної аристократії, а й романізованих римських провінцій. Веспасіан ужив усіх заходів, щоб зміцнити державу та поновити дисципліну у війську. Під час його правління дістали права римського або латинського громадянства романізовані міста Іспанії, багатьом з них надани автономію. Вес- пасіанові вдалось налагодити справу з державними фінансами, поповнити скарбницю за рахунок упорядкування податків і конфіскації маєтків опозиційних сенаторів.
» следующая страница »
1 ... 145 146 147 148 149 150151 152 153 154 155 ... 215