Загалом, нездатність України відповісти на дані виклики означає втрату наукового потенціалу, що зберігається, ослаблення геополітичних позицій, посилення статусу країни "наздоганяючого розвитку", не здатної до виробництва нового знання й досягнення глобального лідерства за ключовими технологічними напрямами, довгострокове закріплення сировинного характеру української економіки, низькі темпи економічного зростання. Це означає неможливість досягнення цілей і завдань довгострокового розвитку.
Жорстка бюджетна політика, що спирається на традиційні методи формування та здійснення, обмежує можливості використання державою фінансових стимулів для нарощування інноваційної активності. Причини цьому - необхідність підтримки досягнутого рівня соціального захисту населення, пенсійного забезпечення, негативних демографічних трендів, пов' язаних зі значним скороченням чисельності економічно активного населення.
Проблеми, що викликають необхідність розроблення інноваційної стратегії соціально-економічного розвитку економіки України. За двадцять років незалежності України у рамках реалізації попередніх програм і стратегій були закладені основи діючої національної інноваційної системи, розпочато зусилля щодо розвитку сектора досліджень і розробок, формування інноваційної інфраструктури, модернізації економіки на основі технологічних інновацій.
Статистичний аналіз показав, що в Україні процес науково-технологічного та інноваційного розвитку в кризових 2008-2009 рр. загалом мав (як у більшості країн світу) задовільні результати. У кінцевому підсумку таких обвалів, як по фінансовій системі та реальному сектору економіки не відбулося. Зокрема, обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт (у фактичних цінах) мав постійну задовільну
тенденцію до зростання (не винятком були і 2008-2009 рр.), хоча їхня питома вага у ВВП протягом останніх років залишається майже стабільною. Результати оцінки особливостей науково-технологічного та інноваційного процесу в кризовий період дозволили підтвердити загальновизнане: науково-технологічний прогрес не закінчується, а лише відкриває нові перспективи. Україна й цього разу встояла завдяки своєму науково-технологічному потенціалу, який, незважаючи на штучні перепони й державні прорахунки, має природну властивість відтворюватись.
Здійснений нами порівняльний аналіз рейтингів Індексу глобальної конкурентоспроможності за факторами інноваційності (рис. 1) дозволив зробити узагальнений висновок щодо руху України на шляху зростання конкурентоспроможності: зазначений процес у динаміці непостійний, відбувається на фоні складного за поведінкою бізнес-середовища, через відсутність дієвої та послідовної державної політики наявний науково-технологічний та інноваційний потенціал не реалізується як рушійний фактор, що позначається на низькому рівні економічного розвитку країни.
Сприйнятливість українського бізнесу до інновацій технологічного характеру залишається низькою. Так, в 2010 р. розробку й впровадження технологічних інновацій 4,9% від загального числа підприємств вітчизняної промисловості, що суттєво нижче значень, характерних для Німеччини (69,7%), Ірландії (56.7%), Бельгії (59,6%), Естонії (55,1%), Чехії (36,6%) мала частка підприємств, які інвестують у придбання нових технологій (1,8%). Приміром, в Росії - 7,8%. Отже, домінування найменш передових типів інноваційної поведінки (запозичення готових технологій і т. ін.) характеризує українську інноваційну систему як орієнтовану на імітаційний характер, а не на створення радикальних нововведень і нових технологій. Україна демонструє мінімальну серед країн ОЕСР частку передових інноваторів - таких серед українських інноваційно-активних підприємств налічується лише 12%, у порівнянні з 35% у Японії й Німеччині, 41-43% - у Бельгії, Франції, Австрії, 51-55% - у Данії й Фінляндії.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8 9 10 11 12