Діюче державне регулювання підприємницької діяльності в цілому й інноваційній діяльності зокрема характеризується поки негативним ставленням до бізнесу,
особливо малого та середнього. Це видно з різних рейтингів інвестиційного клімату, комфортності ведення бізнесу, "висоти" адміністративних бар'єрів (інтегральний рейтинг Doing Business (Ведення бізнесу)). Наприклад, висока позиція в індексі легкості ведення бізнесу означає, що регуляторний клімат сприяє веденню бізнесу. Так, в останньому рейтингу [4] Україна перебуває між Сирією (144) і Гамбією (146). Особливістю нового рейтингу стало включення в розрахунки ще одного показника - обсягу реформ, здійснених за останні п'ять років. Лідерами за цим показником виявилися Китай і Індія, а також низка африканських країн.
Великий від' ємний торговельний баланс високотехнологічної продукції України свідчить про низький власний інноваційний потенціал нашої країни. Споживаючи таку продукцію, країна не створює власної виробничої бази для адекватного збільшення випуску конкурентоспроможної прогресивної продукції. Такий стан не може задовольняти в контексті необхідності створення передумов для майбутнього економічного зростання української економіки.
В Україні й до цього часу не ідентифікованим залишається інноваційне підприємництво, тому неможливо встановити масштаби підтримки створення малого інноваційного бізнесу. (Наприклад, обсяг програм Small Business Innovation Research (SBIR) Program і Small Business Technology Transfer (STTR) Program у США становить 2 млрд дол., у Росії "інноваційна" компонента державної програми підтримки малого інноваційного бізнесу еквівалентна приблизно 67 млн дол., розміри Фонду сприяння розвитку малих форм підприємств у науково-технічній сфері - приблизно 113 млн дол. США.) В Україні зазначена практика взагалі відсутня.
Неінноваційний характер держави насамперед виражається в недостатньому обсязі фінансування наукової й інноваційної сфери (асигнування на науку з коштів державного бюджету в 2010 р. становили 0,34% ВВП). До того ж більшість підприємств постійно перебувають у стані необхідності жорсткої оптимізації витрат, і тому передусім заощаджують на розвитку, відкладаючи на невизначене майбутнє інноваційні проекти, видатки на НДДКР і технологічну модернізацію.
В умовах обмеженості внутрішніх ресурсів (особливо фінансових), вирішення проблеми достатнього фінансування наукової та інноваційної сфер діяльності, яке в Україні в розрахунку на душу населення у 5-8 разів менше, ніж у багатьох країнах світу, вимагає пошуку перспективних джерел фінансування науково-технологічної сфери і створення інновацій та їхнього ефективного використання у виробництві.
Існуюча система державних закупівель (як нормативна база, так і сформована практика) поки скоріше перешкоджає доступу інноваційної продукції в систему держзамовлення.
Проілюстроване вище свідчить, що негативні явища у сфері інноваційної діяльності становлять загрозу економічній та технологічній безпеці Україні, що потребує вжиття невідкладних заходів як з боку вищого політичного керівництва держави, так і органів виконавчої влади на всіх рівнях. При цьому, для визначення економічного аспекту зазначеного, слід звернути увагу на три особливості ринку інновацій, створення якого потрібно прискорити в Україні: 1) накопичений запас нереалізованих нововведень; 2) ринок складається не із самої продукції (у вигляді товарів, технологій), а з набору організацій, колективів, потенційно здатних здійснювати інноваційну діяльність, 3) в умовах дефіциту ресурсів поки не вдається знайти адекватного механізму фінансування, що враховував би високий рівень ризику.
За двадцять років існування незалежної України сфера освіти так і не стала базою для формування інноваційної свідомості та інноваційного середовища. На відміну від більшості розвинених країн і країн, що мали колись однаковий з Україною
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7 8 9 10 11 12