Сьогодні глобалізація висуває нові виклики національним інноваційним системам, серед яких: 1) загострення соціальних проблем, таких як: нові проблеми охорони здоров'я в умовах, що змінилися, старіння населення, подовження активної фази життя людини; питання охорони навколишнього середовища й пошук нових джерел енергії, а також необхідність енергозбереження й ресурсозбереження в інтересах стійкого розвитку; 2) зміни в науково-технологічній сфері: зростання міждис-циплінарності досліджень і розробок (наприклад, у сфері біо-, нано-, інфотехноло-гій), зближення науки й технологій в умовах нової технологічної революції й формування нового технологічного укладу; 3) зміни в інноваційній сфері: поява нових бізнес-моделей, а також динамічне відкриття, завоювання й формування нових ринків (особливо інноваційних). Актуальною для країн у посткризовий період стає проблема стосовно інновацій в контексті того, як конвертувати знання про технології, ринки тощо в соціальне та фінансове багатство. Надання фінансових послуг також пропонується додати до цього списку [3]. У даному контексті активізуються реформи, спрямовані на впровадження адекватної політики й формування такої структури в діапазоні від загального ділового навколишнього середовища - особливо в послугах, у галузях промислової мережі - до міжнародної торгівлі й міжнародних інвестицій, фінансових ринків, ринків праці і освіти.
Розв'язання завдань відновлення економічного потенціалу, прискорення переходу на інноваційний шлях розвитку України відбувається в умовах впливу ряду зовнішніх і внутрішніх викликів, що ускладнюють досягнення поставлених цілей та вимагають посилення зусиль у напрямі вирішення накопичених у суспільстві й інноваційній системі проблем.
Один із ключових викликів для України - посилення в глобальному масштабі конкурентної боротьби за фактори, що визначають конкурентоспроможність інноваційних систем, у першу чергу, за висококваліфіковану робочу силу й інвестиції, котрі залучають у проекти нові знання, технології, компетенції, різке підвищення мобільності цих факторів. В умовах низької ефективності національної інноваційної системи в Україні (через деформованість її конфігурації із-за недооцінювання ключової ролі в ринковій економіці) це означає прискорене вилучення із країни конку
рентоспроможного знаннєвого потенціалу - кадрів, технологій, ідей, інтелектуального капіталу.
Ключовим із зовнішніх викликів у частині інноваційного розвитку є перехід технологічного розвитку світової економіки в нову якість. Перехід економік країн-лідерів на наступний (шостий) технологічний уклад, технологічні зміни, насамперед у ресурсозбереженні й альтернативній енергетиці, різко загострює питання прискорення національної програми ефективності енергозбереження. Окрім того, інвестиції в технологічний розвиток, в "інноваційний ривок" розглядаються розвиненими країнами (США, Японія, країнами ЄС), а також зростаючими економіками Китаю, Індії, Бразилії ключові антикризові заходи (виділені десятки мільярдів доларів додаткових інвестицій у розвиток медицини, біотехнологій, альтернативної й поновлюваної енергетики, атомної галузі, інформаційних технологій). Ці виклики диктують необхідність випереджального розвитку окремих специфічних напрямів наукових досліджень і технологічних розробок ("зелена" енергетика, ге-номна медицина, нові технології в сільському господарстві тощо), по багатьох з яких в Україні є не лише заділи, але й реальні напрацюванні, які, на жаль, неоці-нені державною владою.
Відповідь на більшість із зазначених викликів стосується перспектив інноваційного розвитку й підвищення частки вітчизняного високотехнологічного виробництва (авіабудування, суднобудування, космічна галузь) у ВВП. І хоча в 2009-2011 рр. у цілому вдалося зберегти бюджетну підтримку цих секторів на прийнятному рівні, цієї підтримки вистачить тільки для забезпечення виживання ключових підприємств. Її недостатньо для різкого підвищення глобальної конкурентоспроможності й експансії на зовнішні ринки.
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8 9 10 11 12