статус, де недоліки базової освіти в певній частині усуваються у системі вищої освіти, в Україні у вузівській освіті поширюються тенденції деградації. Відповідно до міжнародних рейтингів (Times Higher Education, Shanghai Jiao Tong ARWU, рейтинг результативності наукових праць ВНЗ HEEACT), українські ВНЗ не попадають у перші дві сотні. Вітчизняні освітні установи й загалом і вищі навчальні заклади зокрема, поки не стали для тих, хто навчається, "школою інновацій". Цілеспрямована робота з розвитку компетенцій у сфері досліджень і розробок, мотивацій до інновацій у ВНЗ й досі перебувають у зародковому стані через відсутність сучасної системи освіти, у першу чергу, й через відсутність нормативно-законодавчої бази щодо регулювання й стимулювання інноваційних ідей.
Ці негативні тенденції викликані, у тому числі, і хронічним недофінансуван-ням сфери освіти в 90-ті роки й початку 2000-х. Зараз ситуація покращилася, але за відносними показниками державного фінансування цієї сфери Україна, як і раніше, значно поступається країнам-лідерам і навіть значному числу країн, так званого наздоганяючого розвитку. Брак фінансування істотно збільшується структурними проблемами, включаючи застарілі моделі керування навчальним процесом, брак у системі освіти сучасних кадрів, у тому числі, управлінських. У цілому, система освіти недостатньо орієнтована на задоволення потреб інноваційного розвитку й економіки. До того ж, постійно знижується якість освіти.
Великі надії покладаються на Державну цільову програму "Наука в університетах", затверджену Постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2007 р. № 1155. Проте, на нашу думку, при існуванні наявної ситуації у сфері освіти, коли викладачі-науковці перевантажені навчальною діяльністю і більше мотивовані саме цим видом роботи, реалізація цієї Програми суттєво не вирішить проблему активізації освітянської науки й її впливу на формування інноваційного середовища. Потрібна абсолютно нова модель за умови переформатування самої системи вищої школи.
Наукова сфера України стосовно академічної, галузевої та так званої "заводської" (корпоративної) науки не може реалізувати свій потенціал як продуктивну силу розвитку суспільства через систему проблем, котрі не вирішуються роками, серед яких: недостатній рівень фінансування з боку держави та вітчизняних й іноземних замовників; старіння наукових кадрів (середній вік дослідника - 47,3 року, кандидата наук - 51,7 року, доктора наук - 62,2 року); застаріла матеріально-технічна база (у 2007-2010 рр. капітальні витрати становили близько 2% від загальних витрат на дослідження і розробки або лише 0,2% освоєних інвестицій в основний капітал).
Разом з тим у науковій сфері є й інші проблеми, що справляють негативний вплив на стан фінансового забезпечення науки і вирішення яких можливі виключно за державної участі: недостатня популяризація наукової праці; низька престижність наукової професії; низький рівень інноваційної культури представників органів державного управління та бізнесових структур; недосконалий механізм фінансування наукових досліджень і розробок; скасування або призупинення вимог законодавчих актів із питань стимулювання науково-технічної, технологічної та інноваційної діяльності; відсутність сталих мотивацій щодо залучення науки і наукових працівників для прискорення економічного розвитку на якісній основі; відсутність механізмів державної підтримки виробництв вищих технологічних укладів, інноваторів, раціоналізаторів; слабкий захист інтелектуальної власності; відсутність традиційних форм підтримки наукової творчості, у тому числі серед наукової молоді (пільгове виділення житла та земельних ділянок, обмеженість коштів на наукові відрядження, обмеженість механізмів застосування наукових стипендій грантової підтримки проривних досліджень тощо).
» следующая страница »
1 2 3 4 5 67 8 9 10 11 12