Економічні виробничі відносини — це відносини між людьми в процесі їх економічної діяльності тобто у виробництві, обміні, розподілі та споживанні благ та послуг.
Виробництво — це в економічному розумінні спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу та їх узгодженого цілеспрямованого використання.
Обмін — це відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробника до споживача, і цей рух обслуговують гроші, торгівля і ціни.
Розподіл — це формування доходів підприємств, робітників, службовців і фермерів, банкірів і землевласників, окремих родин та держави.
Споживання — це використання доходів і реалізація корисних властивостей речей та послуг.
Політична економія на відміну від інших так званих конкретних економічних наук, у центр уваги ставить суспільно-економічні відносини, тобто відносини щодо володіння, розпорядження та користування (відносини власності), становище різних прошарків населення в економічному житті, їхні інтереси в суспільному відтворенні. Прикладом таких відносин є відносини між власниками підприємств—роботодавцями та власниками робочої сили — людьми найманої праці.
1.3. Економічні закони й економічні категорії
Змістом політичної економії як науки є економічні закони та економічні категорії.
Економічний закон — це внутрішньо необхідні, сталі, такі, що багато разів повторюються, суттєві причинно-наслідкові зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між аспектами окремих явищ і процесів, їх елементами та властивостями.
Економічні закони, як і закони природи, мають об’єктивний характер, тобто не залежать від свідомості і волі окремих людей і навіть держави. Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються й функціонують лише у процесі діяльності людей, тобто завдяки свідомості і волі людей.
Економічні закони, на відміну від законів природи, невічні. Більшість із них діє впродовж існування одного або кількох суспільних способів виробництва.
Люди, як і держава в цілому, не можуть відмінити об’єктивні економічні закони, але їм під силу створити умови для їх існування. Це досягається, по-перше, вдосконаленням права власності, господарського механізму; по-друге, за допомогою державного регулювання. Економічна діяльність людей, тобто виробництво матеріальних благ, обмін, розподіл і споживання, у свою чергу, залежить від розвитку продуктивних сил та інших елементів економічної системи, соціальних і капітальних ресурсів.
Система економічних законів включає чотири їх типи.
Перший тип — це загальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо). Загальні економічні закони відображають внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки, властиві технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, різних елементів у процесі праці, однакових для всіх соціально-економічних формацій.
До другого типу належать закони, що діють у кількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо. Вони діють з моменту виникнення товарного виробництва, тобто з часу розпаду первіснообщинного ладу.
Третій тип — специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль поміж них відіграє основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв’язки в процесі взаємодії продуктивних сил з відносинами власності. Таким законом в умовах капіталізму є виробництво прибутку як основної мети всіх суб’єктів підприємницької діяльності.
До четвертого типу економічних законів належать закони, що діють лише на одній із стадій суспільного способу виробництва. (Наприклад: закон утворення монополії шляхом концентрації виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7 8 9 10 11 12 ... 220