Тема 1 Предмет і метод політичної економії
1.1. Виникнення політичної економії, її напрями, школи і течії.
1.2. Об’єкт політичної економії та її предмет.
1.3. Економічні закони й економічні категорії.
1.4. Методи економічних досліджень.
1.5. Функції політичної економії.
1.1. Виникнення політиної економії, її напрями, школи і течії
Людські істоти — це особи, що мають безліч потреб. Серед таких — любов, суспільне визнання, матеріальні блага і життєві зручності. Боротьба людей за покращення матеріального становища, їх прагнення “заробити собі на життя” — це і є предметом економічної науки.
Джерела економічної думки мають глибоке коріння і спрямовані в давнину. Уже перші люди володіли початковими економічними знаннями. З виникненням перших класових суспільств на Давньому Сході в центрі економічної думки постали проблеми організації та управління державним господарством.
Економічна теорія вперше виникла в античному суспільстві як “економія” — наука про домогосподарство. Термін “економія” вперше запропонував Ксенофонт. Найбільш глибоким дослідником економічних проблем був Арістотель.
У пізніший період виникли проблеми, пов’язані з економікою, яких не знав античний світ і які вимагали свого осмислення. Їх намагались вирішити такі вчені як, Т. Мор, Т. Кампа- неллата ін.
Становлення капіталізму сприяло виникненню економіки як самостійної науки, що дістала назву політичної економії. У центрі її уваги спочатку перебувала не сфера виробництва, а сфера обігу. Розвиток світової торгівлі підвищив роль купців. Інтереси купців виражала перша школа, що виникла в політичній економії — меркантилізм (XVI —ХУІІст). У 1615 р. А. де Монк- ретьєн публікує “Трактат політичної економії”, що дав назву майбутній науці. Словосполучення “політична економія” походить від слів “політейя” — суспільство, держава, “ойкос” — господарювання, “номос” — закон. Таким чином, термін “політична економія” означає в буквальному розумінні — закони суспільного господарювання.
Метою дослідження меркантилістів були пошуки джерел буржуазного багатства. Об’єктом спостережень стала капіталістична торгівля, а предметом пильної уваги — рух грошей і товарів між окремими сторонами. Це вчення відбивало інтереси торговельної буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Оскільки основною формою багатства представники меркантилізму вважали золото і срібло, то таке багатство, на їхню думку, нагромаджується в результаті зовнішньої торгівлі.
Оскільки ця школа відбивала інтереси переважно торговельної буржуазії, уже наприкінці XVI — на початку XVII ст. її ідеї увійшли в суперечності з інтересами промислової буржуазії.
На зміну меркантилізму приходить класична політична економія. Засновники — У. Петті, Ф. Кене та А. Р. Ж. Тюрго. Найвищого досягнення набула в працях англійських економістів А. Сміта (1723 — 1790) та Д. Рікардо (1772 — 1823). Класична політична економія зосередила увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, включивши до неї всі галузі матеріального виробництва, та на вивченні її об’єктивних закономірностей, започаткувала теорію трудової вартості, аналіз капіталу та процесу відтворення.
У Франції варіантом класичної школи були фізіократи (з гр.
— влада природи). Вони вперше джерелом суспільного багатства назвали не сферу обігу (на відміну від меркантилістів), а сферу виробництва, природу. Земля, на їхню думку, була найвищою цінністю. Фізіократи проаналізували капітал як один із чинників виробництва і прибуток як форму доходу з капіталу.
Класична школа буржуазної політичної економії, її прогресивні ідеї набули розвитку в марксистській політичній економії.
К. Маркс довів до рівня наукової теорії ідеї класиків політичної економії про двоїстий характер праці, виокремив те, що обмін є істотною умовою визначення вартості товару, його реалізації, перетворення продукту праці на товар, виділив поняття середньої вартості товару, навколо якої коливаються ціни, а сама ціна крім того виражає коливання попиту і пропозиції.
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 220