Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії робітника на предмети й сили природи.
Засоби виробництва складаються із предметів праці і засобів праці.
Предмети праці — це все те, на що спрямована праця людини. Вони можуть бути або безпосередньо створені природою (кам’яне вугілля, руда, нафта тощо), або є продуктом попередньої праці.
Предмети праці, до яких уже була прикладена праця, але їм необхідна подальша обробка, називають сирим матеріалом або сировиною.
Те, чим людина діє на предмет праці, називають засобами
праці.
До них належать: верстати, машини, механізми, інструменти та ін.
У широкому розумінні до засобів праці відносять всі матеріальні умови, без яких процес виробництва не може здійснюватись.
У розвитку виробництва особлива роль належить науці. Інноваційний процес, швидке впровадження науково-технічних досягнень у виробництво — найважливіша умова успішного функціонування всіх факторів виробництва. В сучасних умовах суттєву роль відіграє такий фактор, як інформація.
Поєднання чинників виробництва відображає сукупність соціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин.
Земля як чинник виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст У. Петті ще у XVII ст. підкреслював, що земля — мати багатства. Земля — це засіб праці, створений природою. Поняття «земля» як чинник виробництва має широкий зміст: земля є одночасно операційним базисом виробництва (у промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орані землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля — це одночасно й основний засіб праці, і предмет праці.
2.3. Економічні потреби суспільства, їх суть і структура. Закон зростання потреб та механізм його дії
Визначні мислителі минулого і сучасності—Дж. Гобсон, К.А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер та інші бачили в потребах вираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.
Потреби — це об‘єктивні умови існування людини. Розвиваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні інститути.
Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.
В економічній літературі потреби класифікують по-різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті. Особисті поділяють на фізичні, інтелектуальні, соціальні.
За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні потреби.
За суб’єктами потреби поділяють на: а) індивідуальні, колективні та суспільні; б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як окремих суб’єктів економіки.
За об’єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі) та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби — у спілкуванні, у суспільному визнанні та статусі, освіті та ін.); б) матеріальні — потреби в матеріальних благах та послугах і духовні — потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні; в) першочергові — потреби, що задовольняються предметами першої необхідності та непершочергові — потреби, що задовольняються предметами розкоші.
Існує градація потреб за ступенем їх нагальності. Так, А. Мас- лоу запропонував ієрархію потреб щодо їх вагомості: фізіологічні потреби; потреби самозбереження; соціальні потреби; потреби в повазі і потреби в самоутвердженні.
Людина намагається задовольнити насамперед найна- гальніші свої потреби — фізіологічні, зокрема. Якщо вони задоволені, то певний час ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. У неї виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби.
» следующая страница »
1 ... 5 6 7 8 9 1011 12 13 14 15 ... 220