Політична економія

Сучасні банки дедалі частіше стають універсальними кредит­ними комплексами, які можуть вести справу як із підприємства­ми, так із індивідуальними вкладниками.

Основою відносин банківських установ з небанківськими є, звичайно, кредит. Однак кредитні відносини стали обслу­говувати багатомільйонні витрати урядів, оплачувати рахун­ки десятків і сотень тисяч підприємств, сотень тисяч фізич­них осіб.

Банки фінансують закупівлю товарів і цим самим сприяють прискоренню обігу матеріальних цінностей. Широкого розвит­ку набув фінансовий лізинг, тобто фінансування банками орен­ди обладнання (особливо нової дорогої техніки).

Банки повернулись обличчям до дрібних позичальників, кредитування населення, малого бізнесу.

Окрім кредитних відносин, між промисловими і банківсь­кими підприємствами існують відносини, що забезпечують фактично панування фінансового капіталу, а саме:

1)  особиста унія — взаємне володіння банківським і промис­ловим капіталом. В управління промислових підприємств вхо­дять управлінці банків, одночасно — в управління банків вхо­дять управлінці промислових підприємств;

2)  система участі — коли фірми намагаються володіти конт­рольним пакетом акцій. Завдяки системі участі товариство- мати із власним капіталом у 10 млн доларів може тримати під контролем капітал дочірніх підприємств загальною сумою в 100 млн доларів й більше. Багатоступінчаста система володіння крупними пакетами акцій дає змогу створити фінансову за­лежність цілих сфер економіки. Розвиток системи участі при­водить до прямого зрощення банківських і промислових капі­талів (див. мал. 21. 1).

Товариство-мати (М) тримає контрольні пакети акцій дочірніх підприємств (Д). Дочірні підприємства тримають конт­рольні пакети акцій внучатих підприємств (В). Внучаті підприєм­ства тримають контрольні пакети акцій правнучатих (ПВ) і т.д.

Основною формою фінансового капіталу є фінансова гру­па. Вона являє собою об’єднання банківських, промислових та інших монополій на основі системи участі, особистої унії, дов­гострокових фінансових відносин й інших зв’язків.

У рамках фінансової групи досягається певна самостійність економічної діяльності підприємств, перерозподіл акумульо­ваного позичкового капіталу, відносна стабільність нагромад­ження капіталу.

Панування фінансового капіталу в економічному та політич­ному житті виявляється у фінансовій олігархії. Це — капіталістич­на еліта, до якої належить верхівка монополістичної буржуазії, а також вищі менеджери провідних корпорацій.

Для фінансової олігархії головним джерелом доходу є во­лодіння цінними паперами корпорацій, і передусім, крупними пакетами акцій. Це забезпечує їм надзвичайну економічну владу, дає змогу через систему участі управляти гігантським капіталом та мати економічну владу. Фінансові магнати одержують мож­ливість брати участь у виробленні політичних рішень на самому високому рівні.

У сучасних умовах фінансовий капітал зосереджується у виг­ляді фінансово-промислових груп .

21.4.   Державно-монополістична стадія еволюції капіталістич­ної економічної системи

Приватнокапіталістична форма виробничих відносин сама по собі за наявності монополій свідчить про свою обмеженість. Монополізація економіки є формою розширення, поглиблен­ня, усуспільнення виробництва, — тобто продуктивних сил, які (усуспільнені) вимагають адекватної, тобто суспільної (а не приватної) форми економічних відносин. З’явилась і стала інтенсивно розвиватись нова форма капіталізму — державно- монополістичний капіталізм (ДМК).

Ознаки ДМК з’явились ще за часів Першої світової війни, однак сильний поштовх щодо його розвитку дала економічна криза 1929 — 1933 рр. та Друга світова війна.

Стрімкий розвиток таких галузей, як електроенергетика, нафтодобувна та нафтохімічна, автомобільна, кораблебудуван­ня, атомна та ракетно-космічна, електронна та радіотехнічна; поглиблення та зміцнення технологічних зв’язків усередині галузей і між ними в умовах монополістичного капіталізму вису­нули нові вимоги до форм і методів ведення капіталістичного гос­подарства. Головний зміст їх зводився до забезпечення більшої узгодженості, планомірності, свідомої пропорційності в регулю­ванні суспільного виробництва і розподілу ресурсів. Створення дедалі крупніших капіталістичних об’єднань, утворення транс­національних корпорацій певною мірою розв’язувати проблему. Однак без участі держави неможливо було забезпечити відносну пропорційність розвитку економіки в цілому і навіть окремих її сфер.

 

« Содержание


 ...  146  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я