С = аЖ + РХ
де а — гранична схильність до споживання за нагромадженим багатством Ж;
Р — гранична схильність до споживання за доходом Y.
М. Фрідмен у 1957 р. для пояснення поведінки споживачів висунув гіпотезу постійного доходу. Згідно з цією гіпотезою, загальний доход складається з постійного доходу та тимчасового доходу. Постійний доход — та частина доходу, яка згідно з очікуванням людей, зберігається і в майбутньому (наприклад, доход, пов’язаний з освітою).
Тимчасовий доход — це випадковий доход, якого в майбутньому може й не бути (доход, пов’язаний з виграшем у лотерею). Фрідмен висунув ідею, що споживання в основному має залежати від постійного доходу. (Детальніше про ці особливості різних концепцій споживання і заощадження див.: Грегори Мэн- нкю Н. Макроэкономика.— М.: Изд-во МГУ, 1994.— Гл. 15.—
С. 573 — 614).
17. 6. Державне регулювання розподілу доходів
Необхідність державного регулювання розподілу доходів випливає з ролі держави в ринковій економіці. Вона, виправляючи недоліки ринку, або хоча б зменшуючи їх негативні наслідки, сприяє раціональнішому розподілу ресурсів у суспільстві з метою “переливу” їх у галузі, які виробляють суспільні блага, а також сприяє зменшенню згубної для суспільства суттєвої диференціації доходів серед членів суспільства.
Раціональний розподіл ресурсів досягається державою за допомогою відповідних витрат із бюджету, зокрема виділення коштів на соціальну сферу, збереження навколишнього середовища, підтримка регіонального розвитку та розвитку пріоритетних галузей економіки, в тому числі будівництва, транспорту, сільського господарства, зв’язку, телекомунікацій, та державні інвестиційні проекти тощо.
Зменшення диференціації доходів досягається завдяки оподаткуванню доходів багатих і соціальних допомог найбіднішим, соціального захисту та соціального забезпечення. При цьому держава встановлює в законодавчому плані такі соціальні нормативи, як мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія, мінімальна допомога по безробіттю тощо.
17. 7. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення
Величина доходів і обсяг споживання — основний чинник визначення рівня добробуту і рівня бідності населення. Під рівнем життя розуміють сукупність умов життя, праці та побуту людей, досягнутий у даному суспільстві, ступінь задоволення різноманітних потреб — фізичних, соціальних, інтелектуальних. Для оцінки реального стану життєспроможності людей у кожній розвинутій країні визначається так звана межа бідності. Бідною вважається сім’я, доходи якої не дають змогу її членам задовольнити фундаментальні економічні потреби. Критерієм визначення межі бідності служить також структура споживання сім’ї.
Як вказувалось вище, рівень життя — показник, який характеризує середні умови життя людей. Водночас існують як малозабезпечені, так і високозабезпечені верстви населення. Для визначення структури населення згідно з його майновим
статусом (доходом) розраховується прожитковий мінімум, або бюджет прожиткового мінімуму.
Прожитковий мінімум відображає мінімально допустиму межу споживача. Він включає набір матеріальних благ та послуг, які дають змогу задовольняти лише найміні- мальніші потреби сім’ї (людини). Грошова оцінка цього мінімального набору засобів існування є величиною прожиткового мінімуму, яка встановлюється в законодавчому порядку. Так, в Україні на 2000 р. було затверджено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць в розмірі 270,1 грн, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років — 240,71 грн, дітей віком від 6 до 18 років — 297,29 грн, працездатних осіб — 287,63 грн, осіб, що втратили працездатність — 216,56 грн (Урядовий кур’єр, 1 листопада 2000 р.). На 2001 р. прожитковий мінімум було встановлено в розмірі 311грн.
» следующая страница »
1 ... 111 112 113 114 115 116117 118 119 120 121 ... 220