Політична економія

—                 через суму загального фонду заробітної плати.

Серед багатьох виробничих функцій першою була вироб­нича функція Кобба — Дугласа, розроблена у 1928 р. за даними розвитку промисловості США за 1899 — 1922 рр. Її вигляд:

У=АхК^а ХіР а + р =1

Або:

У=АхК^а хЬ^1+а

де 7= ВВП;

К — обсяг капіталу (середньорічна вартість основних вироб­ничих фондів);

Ь — обсяг праці (річний фонд заробітної плати);

А — коефіцієнт масштабності, що визначає вплив інших чин­ників зростання (автономний фонд зростання);

а — коефіцієнт еластичності обсягу виробництва за капіта­лом;

Р = 1 — а — коефіцієнт еластичності обсягу виробництва за працею (тобто а і р відображають зміну 7 щодо змін К і Ь).

Було обчислено, що А = 1,01 (це значення відповідало се­редньорічним темпам зростання ВВП), а = 1 : 4, р = 3 : 4 (ці значення коефіцієнтів відображають частки капіталу і праці у національному доході ). Якщо, наприклад, Ь = 3 : 4, це означає, що збільшення праці на 4 одиниці зумовить збільшення про­дукту на 3 одиниці.

Виробнича функція Кобба Дугласа має такі властивості:

1)  при однаковому ( у процентах ) зростанні обох чинників (капіталу та праці) реальний продукт зростає на той самий про­цент. Ця властивість дістала назву постійної віддачі за рахунок масштабу. Якщо капітал і праця зростають на 5 %, то й обсяг виробництва зростає на 5 %. Якщо А = 1, то

1,05 = 1 • (1,05°’²⁵ • 1,05°’⁷⁵);

2)  при зростанні А на певну величину за умови незмінності величини капіталу та праці реальний продукт зростатиме на ту саму величину.

Якщо темп А дорівнює 4 %, то й темп 7становитиме 4 %: 1,04 = 1,04 (1⁰²⁵ • 1⁰⁷⁵)

3) темп економічного зростання можна записати у вигляді формули:

ґу = а + ак + (1 — а) • І,

де, а — збільшення коефіцієнта А,%;

к — збільшення (зростання) капіталу К,%;

І — зростання праці Ь,%.

Якщо прологарифмувати:

^7= І^А + а • І^К + (1 — а) • ^Ь.

Звідси:                       Тоді:

^7 = у                                           ґу = а + а • к + (1 — а) • І.

І^А = а;

^К = к;

^Ь = І.

Якщо а = 0,25; А — зросте на 2 %, К — збільшиться на 8 %, Ь — зросте на 4 %.

Тоді:

ґу = 2 + 0,25 • 8 + 0,78 • 4 = 2 + 2 + 3 = 7 %.

Отже, при таких змінах чинників виробництва обсяг дохо­ду зросте на 7 %.

На основі даної функції вчені розробили ряд моделей еко­номічного зростання. Серед них: моделі Хікса, Харрода, До- мара, Харрода — Домара, Р.Солоу. (Детально моделі еконо­мічного зростання вивчатимуться в курсі “Макроекономіка”. Див.: РадіоноваІ. Макроекономіка та економічна політика.— К.: Таксон, 1996).

Тут лише звернемо увагу на те, що вони встановлюють залежність між обсягами доходу та обсягами споживання, за­ощадження, інвестицій (капіталовкладень). Зокрема модель Харрода — Домара висвітлює залежність економічного зрос­тання від частин заощадження у продукті (середньої схиль­ності до заощаджень) та внеску капіталу у збільшення про­дукту; модель Р. Солоу враховує вплив на економічне зрос­тання запасу капіталу, зростання населення та технологічний прогрес.

18.  4. Економічні цикли та їх теорії

Як відомо, відтворення — це безперервний динамічний про­цес виробництва із загальною тенденцією до економічного зро­стання. Однак останнє відбувається нерівномірно — зростання замінюється спадом і стагнацією, щоб потім знову відбулось ще більше зростання. Такі коливання економічного зростання набули циклічного характеру.

Економічну циклічність можна розглядати як один із способів саморегулювання ринкового господарства. Циклічність як економічне явище проявилося порівняно недавно — на початку XIX ст. Перше зниження обсягів ви­робництва спостерігалось у 1825 р., після чого воно повто- 232

рювалось приблизно через 10 — 12 років. Періоди від одно­го спаду до іншого називали економічним циклом. До сьо­годнішнього дня спостерігалось більше 20 подібних циклів

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 116 117 118 119 120 121122 123 124 125 126  ... 220