Основи менеджменту. Практикум

У системі перспективного планування в залежності від методо­логії та цілей розрізняють довгострокове та стратегічне планування.

У системі довгострокового планування використовують метод екстраполяції, тобто використання результатів показників мину­лого періоду і на основі постановки оптимістичних цілей прийня­ття трохи завищених показників на майбутній період. Тут розра­ховується на те, що майбутнє буде краще минулого. В системі довгострокового планування цілі перетворюються в програми дій, тактичні плани і бюджети, плани прибутків, що розробляють для кожного з головних підрозділів фірми. Потім ці програми, плани і бюджети виконуються цими підрозділами та визначається відхи­лення фактичних показників від запланованих.

Стратегічне планування ставить за мету дати комплексне нау­кове обґрунтування проблем, з якими може зіткнутися фірма в наступному періоді, і на цій основі розробити показники розвит­ку фірми на плановий період.

За основу при розробці стратегічного плану береться:

•          аналіз перспектив розвитку фірми, завданням якого є з’я­сування тенденцій та факторів, що впливають на розвиток відпо­відних тенденцій;

•          аналіз позицій у конкурентній боротьбі, завдання якого по­лягає у визначенні конкурентоспроможності продукції фірми на різних ринках і того, що вона може зробити для підвищення ре­зультатів роботи в конкретних напрямках;

•          вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різних видах діяльності і визначення пріоритетів у конкретних видах діяльності з точки зору її ефективності та забезпеченості ресурсами;

•          аналіз напрямків диверсифікації видів діяльності та по­шук нових більш ефективних;

•          визначення очікуваних результатів.

Нові стратегії повинні відповідати наявному потенціалу фірми.

Стратегічний план виражається стратегією фірми. Він містить рішення стосовно сфер діяльності та вибору нових напрямків. У ньому можуть перераховуватися основні проекти та задаватися їх пріори­тети. Розробляється він на рівні вищої ланки керівництва.

2. Середньострокове планування.

Середньострокові плани частіше охоплюють п’ятирічний пері­од як такий, що найбільш відповідає періоду оновлення виробни­

чого апарату та асортименту продукції. У них формулюються ос­новні завдання на встановлений період. Наприклад:

•          виробнича стратегія фірми в цілому та кожного підрозділу (реконструкція та розширення виробничих потужностей, освоєн­ня нової продукції та розширення асортименту);

•          стратегія збуту (структура збутової мережі, ступінь конт­ролю над ринком, вихід на нові ринки);

•          фінансова стратегія (обсяги та напрямки капіталовкладень, джерела фінансування, структура портфеля цінних паперів);

•          кадрова політика (склад і структура кадрів, їх підготовка та використання);

•          визначення обсягів та структури необхідних ресурсів та форм матеріально-технічного постачання.

Середньострокові плани передбачають розробку в певній по­слідовності заходів, спрямованих на досягнення цілей, намічених довгостроковою програмою розвитку.

Середньострокові плани, як правило, містять кількісні показни­ки, деталізовані та конкретизовані з точки зору вибору засобів для реалізації цілей перспективного планування. У них наводяться де­тальні відомості в розрізі кожного виду продукції, що виготовляєть­ся фірмою. Вони розробляються у виробничих підрозділах.

3. Поточне планування.

Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки (на один рік) оперативних планів для фірми в цілому та її окремих підрозділів. Основними ланками поточного плану виробництва є календарні плани (місячні, квартальні, піврічні). Це детальна кон­кретизація цілей і завдань, поставлених перспективними та се- редньостроковими планами.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 37 38 39 40 41 4243 44 45 46 47  ... 310