Неокласичний синтез націлює на пошук узгоджень, взаємоприйнятних висновків між різними, протиборчими концепціями, представниками різних шкіл та напрямів. Як і неокейнсіанство, неокласичний синтез був використаний у практиці державного регулювання економіки ряду розвинених країн, перш за все США.
Обґрунтування теорії неокласичного синтезу П.Самуельсона, завдяки чому було узагальнено тогочасні досягнення економічної теорії, певною мірою об'єднано різні школи та напрями загальною ідеєю макроекономічної рівноваги, варто вважати підбиттям підсумків цілого етапу розвитку економічної думки. При наполегливих спробах і на основі положень цієї теорії вченому вдалося досягти згоди стосовно загального визначення предмету економікс як науки. У 1967р. у черговому виданні його відомого підручника економікс трактувався наукою про те, як люди і суспільство з бігом часу з допомогою грошей чи без їх використання здійснюють вибір обмежених виробничих ресурсів, які могли б мати альтернативні способи застосування, для виробництва різних товарів та розподілу їх з метою споживання між людьми та групами суспільства зараз і в майбутньому.
Представників неокласичного синтезу того часу об'єднали не лише однакове трактування предмету економічної науки, але й багато чого в
методології аналізу, а також ряд загальнотеоретичних принципів. До них, зокрема, відносяться підкреслена увага до вивчення психології людини, її поведінки; виділення ряду універсальних економічних законів; подібне трактування поняття "економічна система ". Ця спільність, однак, не відміняла суперечливості й полемічності у поглядах економістів, які належать до різних напрямів, на такі основоположні категорії, як ринковий механізм; можливості, межі і цілі державного втручання в економіку тощо. Водночас у трактуванні цих проблем є ряд недоліків, про які йшлося раніше.
Серед опонентів теорії неокласичного синтезу особливо категоричними були і залишаються оцінки економістів колишнього СРСР. Завідуючий відділом Інституту економіки РАН В.Радаєв, характеризуючи позицію представників радянської політичної економії, досить влучно відмітив "економікс" душа не приймаєА В.Максімова, зокрема, писала, що "дана концепція ("неокласичного синтезу2 - М.Д.) не змогла довго проіснувати, оскільки виявилася нездатною розкрити внутрішні суперечності капіталізму, вирішити проблеми відтворення і забезпечити збалансоване зростання капіталістичної економіки ”
.
Разом з тим, наукове співтовариство західних країн визнало, що П.Самуельсон зробив вагомий внесок у розробку багатьох проблем: теорії цін, теорії економічного циклу, принципів прикладної економіки, теорії оптимального економічного зростання, стабільності економічних систем, тощо. Видається, що й на початку третього тисячоліття американське суспільство прийшло до усвідомлення того факту, що стійкий розвиток є можливим лише на основі певного балансу між ринковим і державним регулюванням. Це виявляється як на рівні соціально-економічних теорій, так і на рівні повсякденної політики. Очевидно, що, не дивлячись на політичну риторику, котра триває і яка підкреслює відмінності ліберальних та консервативних цінностей, у реальному житті у США спостерігається явне зближення соціально-економічної політики демократів і республіканців.
12.2. ОСНОВНІ МЕТОДИ ТА МОДЕЛІ ПОСТКЕЙНСІАНСЬКОЇ НОВЕЛІСТИКИ
вз* Метод затрати-випуск. Світове визнання в теорії і практиці отримав метод затрати-випуск. В історію економічної науки американський учений російського походження Василь Леонтьев
увійшов перш за все як розробник методу затрати-випуск (у колишній радянській літературі прийнята назва "міжгалузевий баланс"). Учений вперше виклав основні положення цього методу в невеликій статті у 1936 р., потім дав його повне описання у своїй першій роботі "Структура американської економіки, 1919-1929” (1941 р.; згодом визнана класичною).
» следующая страница »
1 ... 177 178 179 180 181 182183 184 185 186 187 ... 279