Основним методом антициклічного регулювання вони вважали політику бюджетного регулювання, зокрема "дефіцитного фінансування ", тобто збільшення витрат держави порівняно із зростанням її доходів
Такі посткейнсіанці, як С. Вайнтрауб, П. Девідсон (США) та ін., доказували необхідність розширення методів державного регулювання за допомогою змін у структурі фінансової системи, зокрема фінансових активів у формі цінних паперів. Оскільки таким активам притаманний високий ступінь замінюваності з сучасними грошима, відбуваються зміни грошового попиту, які, у свою чергу, впливають на всю сукупність та структуру грошових та фінансових активів, а в кінцевому підсумку - на рівень інвестицій. В умовах зростання заборгованості різних економічних суб'єктів, а також існування контрактної економіки (купівля-продаж робочої сили, яка є основним елементом витрат виробництва здійснюється у формі колективних договорів на нетривалий та середньотерміновий проміжок часу) державне регулювання економіки шляхом постійного зростання державних витрат і дефіцитів державного
бюджету більше не вважається основним важелем регулювання ефективного попиту. Щоб одночасно вирішити проблеми безробіття та інфляції, необхідно, на їх думку, досягти національної згоди шляхом використання політики доходів, зокрема регулюванням заробітної плати.
Конструктивною була ідея французького економіста Ф. Перру про необхідність державного регулювання інвестицій шляхом впровадження індикативного планування, планового збільшення обсягів інвестицій в стратегічних галузях економіки, впровадження директивного планування щодо державного сектора економіки, захист національного ринку капіталів від іноземної конкуренції.
Прихильники інституціоналізму та неоінституціона- лізму і державне регулювання економіки. Представники інституціоналізму та неоінституціоналізму (Т. Веблен, А. Шпітгоф, Дж. Гелбрейт, Р. Коуз та ін.) вважали, що держава повинна, передусім створити сприятливий інвестиційний клімат шляхом стимулювання підготовки кваліфікованої робочої сили, покращення природних ресурсів, формування нових провідних галузей економіки, покращення внутрішньої конкуренції, вдосконалення права, розвитку менталітету нації, регулювання динаміки інвестиційних циклів та ін.
Р. Коуз справедливо стверджував про необхідність послаблення економічної нерівності, покращення якості довкілля, збільшення соціальних витрат тощо, що сприятиме інвестиційним процесам та спрямованості у необхідному напрямі. 3. Чейз виступає за державний контроль за рахунок інвестицій між країнами. Французький економіст Р. Арон висловлювався за державну підтримку розвитку тих галузей, що визначають розгортання НТР.
Дж. Гелбрейт визнавав, що оскільки у ринковій системі внаслідок нерівності доходів і заробітної плати має місце низький рівень освіти, медичного обслуговування, погані житлові умови, посилюється зубожіння населення, то держава повинна встановити більш прогресивну шкалу подохідного податку, гарантувати для всього працездатного населення річний дохід, вирівняти заробітну плату членів профспілок та тих, хто не входить у ці об'єднання, для чоловіків та жінок, збільшити державні витрати на захист навколишнього середовища та ін. Він також виступає за націоналізацію наймогутніших корпорацій, передусім військово- промислового комплексу, за державне регулювання цін в інтересах дрібних підприємств.
Водночас допомога держави, на його думку, необхідна і "плановій системі", тобто крупним корпораціям для реалізації їх продукції шляхом державних замовлень, в тому числі на поставки зброї. "Така система - визнає він, - ...за відсутності державного втручання є нестійкою". Водночас Дж. Гелбрейт виступає проти антитрестівського регулювання, оскільки воно заважає здійснювати контроль над цінами, зростанню корпорації тощо.
» следующая страница »
1 ... 143 144 145 146 147 148149 150 151 152 153 ... 279