Крім цих істотних недоліків неокласичної теорії про державне регулювання ринкових відносин, існує низка інших похідних вад, притаманних окремим школам, течіям неокласичного напряму.
Водночас в концепціях окремих представників неокласичного напряму є деякі конструктивні положення, у разі узагальнення і комплексного переосмислення яких можна було б обгрунтувати якісно нову роль держави у макроекономічному регулюванні. Так, американський економіст І. Фішер зазначав, що економічне зростання можна забезпечити за допомогою держави шляхом прийняття антимонопольного законодавства; шведський економіст Кнут Віксель стверджував, що макроекономічна рівновага досягається завдяки втручанню держави шляхом проведення грошово-кредитної політики, зокрема зміною ставок відсотка і маніпулюванням грошовими важелями; інший шведський економіст Г. Кассель доводив, що крім використання цих інструментів, держава повинна контролювати процеси економічного освоєння нових зарубіжних ринків. Англійський економіст А. Пігу вважав, що держава може регулювати процес капіталовкладень (а одночасно циклічний характер розвитку економіки), зокрема, шляхом перерозподілу доходів; важливим завданням держави він називав створення сприятливого інвестиційного середовища, передусім шляхом перерозподілу доходів за допомогою фіскальних методів; англійський економіст Р. Хоутрі обгрунтував нербхідність державного регулювання банківської діяльності з метою забезпечення економічної рівноваги та покращення інвестиційних процесів; окремі конструктивні положення є в концепціях представників монетаристської школи та ін.
Представники неолібералізму (В. Ойкен, А. Рюстов, А. Мюллер- Армак, Л. Ерхард та ін.), вважають, що державне регулювання повинно бути спрямоване на забезпечення загальних принципів та умов господарювання, а також на стабілізацію економічних процесів. При цьому держава повинна лише здебільшого підтримувати конкурентний механізм ринкового господарства за допомогою структурної, соціальної і кон'юнктурної політики, своєчасно реагувати на можливі збої ринку забезпечувати умови вільної конкуренції. Зокрема, В. Ойкен зазначає, що інвестиції у соціальну сферу, як і розвиток останньої, повинні контролюватись державою.
і®“ Кейнс та посткейнсіанці про державне регулювання економіки. Всесвітньо відомий англійський економіст Дж. Кейнс вперше в немарксистській західній економічній літературі довів неможливість досягнення економічної рівноваги за допомогою ринкових важелів і навіть неспроможність існування капіталізму без широкомасштабного втручання держави. Він стверджував, що розширення функцій уряду - єдиний практичний засіб уникнути цілковитої руйнації існуючих економічних форм. Ним вперше обгрунтовані засади антикризової політики держави, конкретизовані в численних рекомендаціях щодо її реалізації.
В умовах кризи, на його думку, необхідно передусім здійснити низку заходів щодо активізації і стимулювання загальної купівельної спроможності населення, тобто сукупного попиту, а також факторів, що його визначають. Оскільки такий попит визначає масштаби зайнятості в країні, а пропозиція впродовж короткотермінового періоду залишається незмінною, Кейнс доводив, що вивести економіку із кризи і підвищити темпи економічного зростання за наявності значної армії безробітних можна лише шляхом державного регулювання попиту.
Оскільки двома складовими ефективного попиту є, на його думку, споживання та інвестиції, то досягти повної зайнятості можна лише тоді, коли ці складові знаходяться між собою в оптимальному співвідношенні. Водночас головним чинником ефективного попиту він називав обсяг інвестицій, оскільки їх зростання сприяє збільшенню національного доходу і залученню додаткової робочої сили. Для цього слід трансформувати всі заощадження в реальні інвестиції, що можливе за низької норми відсотка.
» следующая страница »
1 ... 141 142 143 144 145 146147 148 149 150 151 ... 279