Представники історичної школи М. Вебер, В. Зомбарт, В. Рошер та ін. виступали за активне втручання держави в економіку, вважали його єдиною умовою ефективного функціонування. Деякі з них обстоювали навіть централізоване управління народним господарством, впровадження планування, виступали за соціальні реформи.
Ці позитивні ідеї були розвинуті у працях К. Маркса, Ф. Енгельса та В. Леніна. Так, Маркс зазначав, що ще на ранніх ступенях капіталістичного виробництва ті підприємства, які вимагають тривалого робочого періоду і великих витрат капіталу розвиваються за суспільний або державний рахунок. Це стосувалось передусім будівництва доріг, каналів та інших об'єктів інфраструктури. У даному разі йдеться про переростання продуктивними силами вузьких меж приватнокапіталістичної власності і вирішення цієї суперечності шляхомрозвитку державноївласності. Відтак продуктивні сили, на його думку, переростають межі акціонерної власності, що "...вимагає державного втручання”. Крім того, він в систему капіталістичної економіки включав державу, сутність якої треба вивчати після з'ясування капіталу, земельної власності і найманої праці. Ф. Енгельс також відмічав наявність закономірної тенденції розвитку капіталізму від монополії до одержавлення, а держава "...змушена взяти на себе керівництво цими засобами виробництва і сполучення" і таке одержавлення "...буде економічним прогресом, новим кроком на шляху до того, щоб саме суспільство взяло у своє володіння всі продуктивні сили ". В даному положенні водночас йдеться про тотальне одержавлення засобів виробництва, що є науково некоректним висновком, оскільки заперечує плюралізм форм власності, а отже - наявність важливої рушійної сили економічного прогресу.
В. Ленін, розкриваючи закономірність переростання монополістичного капіталізму в державно-монополістичний, стверджував, що суспільне регулювання виробництва і розподілу під тиском обставин під час Першої світової війни запроваджувалось в ряді країн, про регулювання "всього господарського життя... із одного центра", що такий капіталізм є "дещо централізоване, підраховане, контрольоване і усуспільнене".
10.2. СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
в®” Погляди представників неокласичного напрямку на проблему державного регулювання економіки. Представники
неокласичного напряму (Ф. Хайєк, Л. Мізес, М. Фрідмен) виступають проти державного регулювання економіки, окремі з них закликають до повернення "назад до А. Сміта". Оскільки практика довела неможливість існування капіталістичної економіки без активної діяльності держави, вони погоджуються на мінімальну участь держави. Так, американський економіст Л. Туроу, хоча і виступає за скорочення державного бюджету і мінімальне втручання держави, але змушений визнати, що ні одна із розвинутих країн таким шляхом не розвивається.
Загалом одним із найважливіших завдань державного регулювання, на думку представників неокласичного напряму, є досягнення більш ефективного розподілу ресурсів у ринковій економіці, яку вони вважають основним об'єктом дослідження. Критерієм такої ефективності при цьому вважається передусім критерій ефективності Парето, згідно з яким розподіл ресурсів є оптимальним, якщо добробут жодного члена суспільства не покращується за рахунок погіршення добробуту інших членів суспільства. При цьому стверджується, що сама вільна ринкова економіка шляхом конкуренції і без будь-якого зовнішнього втручання досягає найвищої ефективності у розподілі ресурсів, а роль індикатора цінності або рідкісності ресурсів найкраще виконують ціни. Останні забезпечують достовірну інформацію про цінність будь-якого економічного блага і всі суб'єкти господарювання ведуть себе раціонально.
» следующая страница »
1 ... 139 140 141 142 143 144145 146 147 148 149 ... 279