Економічна теорія

—       консервація де­фіцитних ресурсів;

—       встановлення ринкової рівноваги

Рис. 14.8. Наслідки спекулятивної діяльності

По-перше, економічне життя не обмежується біржовою торгівлею.

По-друге, страхове відшкодування за допомогою хеджу- вання недостатнє, щоб покривати збитки від великих ри­зиків.

По-третє, не на кожному біржовому ринку діє подібний механізм страхування.

По-четверте, хеджування страхує від коливання цін упродовж строку дії контракту, але існує безліч інших ри­зиків, які не підпадають під цю форму їхнього обмеження.

Отже, виникає потреба у пошуку додаткових способів (механізмів, засобів) обмеження ризиків (рис. 14.9).

Відмова від високоризикових угод і проектів, зниження ризику через ліміти, запаси та резерви, диверсифікація — усе це способи обмеження ризику, які можна об'єднати по­няттям самострахування.

сокоризикових шляхом встановлення ("не класти всі

угод, інвести­ційних проектів і від прибутку

певних лімітів (обсягу власного капіталу, гранично допустимих витрат, позик тощо)

яйця в одну корзину")

Рис. 14.9. Засоби обмеження ризику

Передача ризику (перестрахування)

Розподіл ризику і збитків (страхування)

Самострахування — дієвий спосіб самозахисту від не­сприятливих подій. Але його застосування також обмежене: по-перше, власними можливостями того, хто хоче вбе­регти себе від вразливих для його економічних інтересів подій;

по-друге, самострахування теж подекуди дорого обхо­диться для самострахувальника, адже відмова від проекту є водночас відмовою від прибутку;

встановлення лімітів, резервування — це також ресурси, вилучені з процесу самозростання. Врешті-решт, диверси­фікація — це відмова від спокуси вкладати всі ресурси в галузь, де очікується найвищий прибуток.

Через обмеженість механізму захисту від ризику шля­хом самострахування та хеджування у світовій практиці найбільшого поширення набуло страхування суб'єктів гос­подарювання від небажаних та невідворотних подій треті­ми особами — страховими компаніями.

Страхування — система відносин між його учасника­ми (страхувальником і страховиком) з приводу формуван­ня цільового страхового фонду і його використання з ме­тою відшкодування збитків постраждалим від страхових випадків та виплати їм страхових сум.

Систему взаємозв'язків між страховиком і страхуваль­ником можна зобразити схематично (рис. 14.10).

Рис. 14.10. Система взаємозв'язків між страховиком і стра­хувальником

Страхувальник — це юридична або дієздатна фізична особа, яка підписала із страховиком (страховою компанією) договір про страхування або яка визнана страхувальником за чинним законодавством.

Страховик (за чинним законодавством України) — це юридична особа, яка отримала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

На страховому ринку ці два суб'єкти повинні зустріти­ся, і за умови, що вони узгодять свої інтереси, їхня угода завершиться підписаним страховим полісом.

Якими ж є страхові інтереси обох сторін?

Страховий інтерес страхувальника — це усвідомле­на потреба обмежити збитки від настання несприятливих подій, задоволення якої передбачає вільне обрання способу реалізації цієї потреби.

Саме цей специфічний інтерес породжує інститут стра­хування, визначає його об'єкти і суб'єктів, їхні юридичні права та обов'язки, механізми реалізації, матеріальну відпо­відальність за виконання, невиконання або порушення пра­вил виконання зобов'язань обома суб'єктами страхових правовідносин.

Інтерес щодо страхового захисту може бути задоволе­ний індивідуально (самострахування) або суспільним чи­ном (страхування професійними страховиками).

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 133 134 135 136 137 138139 140 141 142 143  ... 246