Детінізація економіки у контексті трансформаційних процесів

.

Новітнього значення, нових форм набувають процеси переміщення капіталів, їх мобільність. У зв’язку з цим різко зростає значення фінансо­во-кредитного (валютного) ринку. Сучасні телекомунікаційні технології створили можливість централізованого недержавного управління пото­ками грошового капіталу в глобальних масштабах. З’явилась потреба у швидкому переміщенні й акумуляції «гарячих грошей», створенні офшор- них фінансових центрів. У цих умовах відносини управління здійснюють стрімку метаморфозу із суттєвого, але опосередкованого чинника со­ціально-економічного зростання на його найсуттєвіший, безпосередній та пануючий елемент, де здійснюються сучасні економічні процеси. Не­випадково третійний сектор економіки — сфера послуг, у тому числі і в першу чергу управлінських, фінансово-кредитних, біржових, посеред­ницьких, представницьких, страхових, консалтингових, маркетингових, торгових, юридичних, факторингових, лізингових і т.ін., у розвинених країнах становить переважаючу частину національної економіки, в якій зайнято приблизно 70 відсотків усіх працюючих

.

Революційні глобальні зміни в економічних відносинах на рубежі 70-х років, вражаюче посилення ролі відносин управління призвели до глибокої перманентної довготривалої кризи державного управління.

Криза державного управління—це особливий переломний стан у роз­витку та функціонуванні політичної системи суспільства, державно-влад­них структур, що характеризується нестабільністю, розбалансованістю діяльності політичних структур, зниженням рівня керованості соціаль­но-економічними процесами, загостренням соціально-економічних та інших соціальних інституцій, економічних конфліктів, зростанням кри­тичної невдоволеності і конфліктної активності мас

.

Нижче буде зроблено більш ґрунтований аналіз сутності та причин кризи державного управління в Україні. На цьому ж етапі дослідження слід відзначити таке.

Конфлікт державного управління, або політичний конфлікт, прита­манний світовим глобальним політичним процесам у останню чверть XX століття. Сутність його становить протиборство з приводу організації, здійснення або перерозподілу влади. Розв’язання та усунення цих конфліктів, знаходження компромісу та злагоди в кожній конкретно-істо­ричній конфліктній ситуації є найважливішим імперативом, потребою розвитку державної влади.

Дестабілізація в суспільстві виникає не тому, що виникають кон­флікти, вони є притаманним суспільству способом існування та розвит­ку. Напруженість настає через невміння вчасно виявити, контролювати та регулювати суперечності, які призводять до конфлікту. З’являється і розростається проблема невідповідності існуючої системи державного уп­равління, парадигми його розвитку, механізмів функціонування та ста­білізації системи соціально-економічних явищ новому рівню взаємодії з їх суб’єктами, що виникає на ґрунті глобальних змін у цивілізаційному процесі.

Сутність взаємодії державного управління, з одного боку, і суб’єктів економічної діяльності, з другого, виявляється у погодженні, своєчасній та ефективній інтеграції їх дій на основі консенсусу економічних інте­ресів сторін з метою найефективнішої реалізації специфічних функцій кожної з них, досягнення їх стратегічних та тактичних цілей, внаслідок цього забезпечення стабільності та сталості економічного і соціального розвитку суспільства в цілому.

Державне управління соціально-економічними процесами, як яви­ще другого, надбудовного порядку по відношенню до своїх об’єктів — процесів безпосереднього управління виробництвом, має відповідати рівню та характеру їх розвитку. Ця відповідність щодо окреслюваного історичного періоду характеризується як певне запізнення, консерватизм та інерція економічного розвитку державного управління по відношенню до своєї причинної основи.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 45 46 47 48 49 5051 52 53 54 55  ... 350