Для детінізації неформальної економіки існує фундаментальний фактор — надання їй адекватних, соборних форм розвитку. Набуття детініза-
ційного потенціалу неформальною економікою потребує, як правило, активних, забезпечуючих дій для цього з боку держави щодо встановлення особливого, соборного зв’язку між секторами великих і малих форм, набуття малими підприємствами між собою адекватних форм підтримки та солідарності функціонування для встановлення цього зв’язку. В радянській Росії завданням надання адекватних соборних форм зв’язку між секторами великих та малих форм (в основному між промисловістю та сільським господарством) та розвитком самого неформального сектора (кооперація) відповідала стратегія «нової економічної політики».
В Японії кожна з великих корпорацій є ядром групи, яка називається «кейрецу». Для самої «кейрецу» зв’язуючими елементами є відносини власності і контракту. Закон забороняє банкам утримувати більш ніж 5% акцій, які випущені не фінансовими компаніями. Тому «кейрецу» не є фінансово-промисловими групами під егідою банків, і останні навіть не входять до їх складу.
Головна компанія «кейрецу» поєднує власну виробничу діяльність з фінансовим управлінням групою (тобто функціями холдингу) і виробничою кооперацією з її учасниками. Особливістю Японії є як широке розповсюдження цих груп із поєднанням з масою дрібних підприємств (в країні налічується 3,7 млн. індивідуальних та сімейних підприємств і 770 тис. партнерств), так і більш тісні, солідарні, ніж в інших розвинених західних країнах, взаємозв’язки великого і дрібного бізнесу. Так, у 2,4 тис. великих корпорацій, що зареєстровані на Токійській біржі, є периферія з 31,5 тис. дочірніх і асоційованих компаній.
Серед «кейрецу» є приклади як вертикальної інтеграції, побудованої на технологічній основі, так і конгломератів. Периферія зв’язків таких великих корпорацій, як машинобудівні «Міцубісі дзюкоге», «Комацу», електротехнічні «Хитаті», «Тошиба», «Соні», «Мацусіта денкі», автомобільні «Тойота» і «Нісан», налічує по 300 — 400 великих компаній. Ця периферія виконує роль більш чи менш постійних постачальників та виконавців замовлень і доповнюється великою мережею так званих субпідрядників, які не пов’язані з головною компанією відносинами власності. Групи, як правило, мають розвинену периферію за кордоном і є транснаціональними корпораціями1.
Однією з форм вертикальних зв’язків великих корпорацій з мережею невеликих підприємств — неформальною економікою — є маркетингова мережа зв’язків великих торгових фірм, відомих під назвою «Сого
сьося». Великі загальноторгові фірми настільки контролюють значну частину експорту та імпорту (близько 50%), що здатні впливати практично на кожну сферу економічного життя. «Сого сьося» входять до кола найбільших бізнесових підприємств світу, такі фірми, як «Міцуї», «Міцубісі», «Сумітомо», контролюють величезну ринкову мережу розподільчої системи від великих складів до нових торгових центрів як всередині країни, так і за її межами.
Для торгової фірми ключовим аспектом є інформаційний: широчінь і якість торгових контактів; людський капітал знань про конкретні вироби, ринки, функції та послуги; засоби комунікації — від зборів, телефонних переговорів до !нтернету. Потужна інформаційна база торгових фірм склалася еволюційно під впливом їх зв’язків з груповою структурою великого бізнесу, а також під впливом їх ринково-товарних стратегій. На початку торгові фірми, зосереджуючи свою головну увагу на товарах масового попиту, мінералах, сировині та інших стандартизованих товарах, встановлювали близькі зв’язки з компаніями-виробника- ми найважливіших груп (дзайбацу). Торгові фірми для цих компаній значною мірою виконували функцію носія необхідної ринкової інформації.
» следующая страница »
1 ... 266 267 268 269 270 271272 273 274 275 276 ... 350